3 грудня поховали Юрія Яковлєва. 85 — річний народний артист помер в останній день осені в лікарні, куди напередодні його відправили на швидкій допомозі: вдома йому стало погано, знепритомнів. Незадовго до смерты він просив колегу по театру Євгена Князєва: «Зроби так, щоб, коли мене не стане, в театрі звучали вірші Цвєтаєвої». Він ніби відчував: ось-ось піде.

З Рязановим помирився перед смертю

Востаннє на публіці легендарний артист з’явився трохи більше року тому. Це було на 50-річчі фільму «Гусарська балада» в кіноклубі «Ельдар». Прийти туди Юрія Васильовича попросив режисер картини Ельдар Рязанов. Саме він колись відкрив глядачам комедійний дар Яковлєва. І артист не зміг відмовити метру. У фойє кіноклубу актор і режисер обнялися, забувши образу 20-річної давності.

Двадцять з гаком років тому, в 1991 році, Рязанов запускав картину «Небеса обітовані» про життя бомжів на смітнику в смутний для країни час. І запропонував улюбленому акторові головну чоловічу роль (пізніше героя зіграв Валентин Гафт). «Невже вам цікаво це знімати», — запитав, прочитавши сценарій, Юрій Васильович. Він був переконаний, що у важкі роки людей потрібно з екрану підтримувати світлими фільмами, а не вбивати чорнухою. І висловив усе це Рязанову. Режисер образився і з тих пір колишнього улюбленця в нові роботи не кликав. А зняв він після «Небес» ще 8 стрічок.

— Про що ви мрієте? — Запитали ми народного артиста перед початком концерту на честь «Гусарська балада».

— Щоб здоров’я додалося, — з м’якою посмішкою відповів Яковлєв, який в ті дні ходив з паличкою і просив фотографів його не знімати — через проблеми із зором очі боліли від спалахів камер. — А так все, про що мріялося в юності, збулося. Хоча хотілося одного — досита поїсти. Це були 40-ві роки — війна, голод. Нашому поколінню взагалі дісталося. Але я не скаржуся ні в якому разі. Я все життя улюбленою справою займався, а що може бути більшим щастям? Хоча коли поступав у ВДІК — не прийняли, сказали: некіногенічен. Мовляв, недостатньо для фільмів гарний, не варто зніматися. А я, виходить, не послухався, все одно в кіно прийшов. І в театрі на сцену виходжу — вже понад 60 років. Правда, останнім часом не граю, здоров’я підводить.

… У театрі в день прощання, 2 грудня, як він і просив, звучали вірші Цвєтаєвої у виконанні самого Яковлєва. Це було так зворушливо, що люди ридали, вслухаючись в улюблені рядки актора.

Брильська відмовилася цілуватися

— Юрій Васильович був дивним партнером. Чуйним, уважним, — розповідає Наталя Крачковська — «дружина Бунши» у фільмі «Іван Васильович змінює професію».

Жінки не залишалися до нього байдужими — на раз закохувалися і в його гострий розум, і в інтелігентність, і особливо в м’який оксамитовий голос. А як проникливо він читав вірші — здавалося, до тебе однієї в цю мить звертається.

Першою дружиною артиста стала лікар Кіра Мачульска. Народилася донька Олена — нині відома актриса Олена Яковлєва. Але відносини між подружжям з’їв побут. Друга дружина — актриса Катерина Райкіна. Але двом артистам важко разом, темперамент заважає — теж розлучилися. Від цього шлюбу залишився син Олексій, зараз він займається бізнесом. Головною жінкою в житті Яковлєва стала директор музею Театру Вахтангова Ірина Сергєєва. Вони прожили разом 45 років, виростили сина Антона.

Єдиною жінкою, що залишилася байдужою до чоловічої чарівності Юрія Васильовича, була Барбара Брильська. Не подобався він їй на зйомках як чоловік, кривила губи. Втім, згадували співробітники кіногрупи непростий характер пані, сподобатися їй було складно. За сценарієм «Іронії долі, або З легким паром!» героїні в кадрі потрібно було цілуватися з Іполитом — актриса відмовилася навідріз! У кадрі видно, як вона морщиться, коли наречений губами торкається її волосся.