У вівторок увечері «Газпром» і «Нафтогаз України» підписали доповнення до контракту на постачання газу. Згідно з цими корективами, з 1 січня 2014 року російський газ для України коштуватиме 268,5 долара — у порівнянні з приблизно 400 доларами в поточному році. Поки неясно, фіксована вартість або така цифра вийшла при внесенні коефіцієнта в контрактну формулу. Але це вже деталі, так як ціни на газ останнім часом в будь-якому випадку коливаються у вузькому діапазоні.

Хоча якісь зрушення у газовому діалозі планувалися, настільки радикальне зниження ціни — рішення несподіване. Незадовго до візиту багато коментаторів прогнозували, що російська сторона на серйозні поступки не піде.

Причини таких прогнозів зрозумілі: по-перше, немає гарантій, що президент України буде переобраний в 2015 році (а значить, немає гарантій, що збережуться і досягнуті зобов’язання). По-друге, президент України в непростому положенні, щоб виторговувати «суперумови».

Проте, домовленості підписані, і вкрай вигідні для України. Крім знижки на газ, це ще й кредит на 15 млрд. доларів (через покупку єврооблігацій ). А значить, в обмін президент України запропонував щось вагоме. Немає сенсу зараз гадати, що це. Важливіше — які гарантії, що ці домовленості будуть виконані.

І тут перше і основне питання — на який період підписані доповнення до контрактів. Судячи з заяв українського віце-прем’єра Юрій Бойко — до 2019 року, тобто до закінчення дії основного договору. Водночас глава «Нафтогазу» Євген Бакулін зазначив, що «ціна залежатиме від того, як далі розвиватимуться події».

Цей варіант виглядає логічніше. Тобто поступальний рух України в бік Росії стає гарантією дешевого газу. У свою чергу, жителі України не можуть не розуміти, що гарантувати свої ж домовленості Віктор Янукович може, тільки залишаючись на посаді президента. Тобто переобрання Януковича в 2015 році — запорука дешевого газу. Не ідеальна, але працездатна схема — на тлі того, що зараз відбувається на Україні.

Друге. Скільки програє бюджет Росії безпосередньо і «Газпром»? Нагадаємо, що нинішня ціна в 400 дол. за тисячу кубометрів — це вартість за контрактом за вирахуванням 30-відсоткової «харківської знижки». Знижка ж була зроблена за рахунок російського експортного мита на газ. Тобто в митах бюджету втрачати вже нічого (він їх і так не отримував, і, скоріше всього, у новій схемі мито теж відсутнє). Усі втрати — а це близько 140 доларів з тисячі кубометрів — це вже втрати безпосередньо «Газпрому». При середньому імпорті 30 млрд кубометрів на рік — збитки складуть трохи більше 4 млрд доларів. З іншого боку, якщо пожвавлення української економіки відбудеться, то обсяги імпорту будуть рости, і виручка «Газпрому» знизиться незначно. А резерви з нарощування видобутку газу у російської монополії є.

Третє. Це питання використання української ГТС і будівництво газопроводу «Південний потік». Росія ясно сформулювала, що консорціум з управління ГТС не обговорюється, а значить, потепління відносин з Україною не впливає на плани по реалізації проекту. І це особливо важливо зараз, коли ЄС активізував свій наступ на принципи майбутньої роботи «Південного потоку».

Теоретично поліпшення російсько-українських відносин може навіть підстьобнути Євросоюз у боротьбі з «Південним потоком». Хоча, незважаючи на вчорашні рішення, події на Україні, принаймні на західній, можуть як і раніше розвиватися в деструктивному ключі, що в перспективі загрожує транзиту.

Четверте. Важливо, що ніякі посередницькі схеми в результаті не були задіяні. Нагадаємо, що незадовго до візиту української делегації до Москви на цей рахунок у ЗМІ було відразу кілька вкидань. І про те, що посередником знову стануть структури Дмитра Фірташа (втім, український олігарх відразу заявив, що не зацікавлений у подібному бізнесі), і про те, що група ВЕТЕК закуповуватиме 10 млрд кубометрів газу на рік (а це близько третини українського імпорту) за ціною 210-230 доларів за тисячу кубометрів. Але в результаті ці (не завжди прозорі) посередницькі схеми так і не були реалізовані. Тобто Москва відмовилася від концепції точкової підтримки конкретних олігархів і їхніх підприємств, а прийнятий підхід посилює роль державного «Нафтогазу» і робить його суб’єктом майбутніх переговорів з різних питань.

Про те, що Росія отримає натомість, напевно, ми скоро дізнаємося. Але ось пішли вже маленькі, перші «плюси». Так, раніше українське керівництво заявляло, що має намір викупити наполовину або повністю Лисичанський НПЗ (перейшов «Роснефті» у спадок від ТНК- BP, зараз простоює). У свою чергу, керівництво «Роснефті» ухилилось від відповіді на запитання журналістів про таку можливість. Ясно, що продавати не хотілося, але конфліктувати теж — адже успіх або неуспіх запуску залежить від ставлення до заходу українських властей (були розмови і про примусову «реприватизацію»). І ось — 17 грудня Ігор Сечин ясно заявив, що «Роснефть» не планує продавати Лисичанський НПЗ, хоча обговорюються різні формати співпраці.