… Насправді додаткові угоди російського «Газпрому» і українського «Нафтогазу», так само як і оголошене рішення про покупку урядом Російської Федерації цінних паперів на п’ятнадцять мільярдів доларів, — це рішення, безумовно, не економічні, а політичні.

Українська економіка, і ми про це не раз писали, безумовно, вже навіть не «стояла на межі дефолту», — вона на ній, фактично, вже «лежала», відчайдушно чіпляючись за будь-яку пропоновану допомогу всіма доступними кінцівками.

Тепер цю економіку врятували.

Точніше, — навіть не стільки «врятували», скільки «відстрочили вирок»: «єврооблігація», вона ж «євробонд» — штука досить жорстка, це треба дуже ясно розуміти. «Кинути» по ній неможливо просто чисто технологічно.

«Єврооблігація» — це т.зв. «Представницький цінний папір», що видається на строк від одного року до сорока років при отриманні довгострокової позики. Тобто її «пред’явлення» є прямою підставою для платежу, що не вимагає ніяких додаткових, в тому числі судових рішень. Ніякі «скарги» і «особливі форс-мажорні обставини» при виплатах за євробондами не передбачається: не можеш платити – маєш оголошувати себе банкрутами. Тобто — оголошувати дефолт.

І май на увазі, що першим у списку твоїх кредиторів виявляться найбільші утримувачі саме цих «єврооблігацій».

І хто з них тепер «найбільший», я думаю, можна і не нагадувати.

… Ну, а тепер, — найцікавіше.

У сенсі — «джерело фінансування», тому як, чує моє серце, гряде багатоголосся різного роду «ліберальних економістів», а я, зізнатися, цієї музики з різних причин не виношу.

Так от.

Джерело фінансування — «Фонд національного добробуту Росії». Який формується в основному з нафтогазових доходів федерального бюджету в обсязі, що перевищує обсяг нафтогазового трансферту. І який розміщується на депозитах Зовнішекономбанку до 31 грудня 2019 року, за ставкою в 7% річних у рублях.

Де їх потім розміщує ВЕБ — теж, загалом — то, не є великим секретом: хоча не так давно «кубушка» була роздрукована і для російської, а не тільки заокеанської економіки. Так от.

Враховуючи офіційні коментарі Мінфіну — російські інфраструктурні проекти, що фінансуються з цих коштів, не постраждають. Відповідно, будь-яка людина, включаючи навіть і ліберальних економістів, цілком собі може і здогадатися, звідки саме вони будуть взяті.

Тобто, якщо по-простому, про що там йдеться. Навіть не знаючи деталей угод, можна з досить високою часткою ймовірності сказати наступне: я цілком схильний вірити президентові Російської Федерації, який прямо стверджував, що цього разу ніяких «таємних переговорів щодо вступу в МС» і справді не велося. І зовсім не тому, що вони відбулися раніше, — хоча б у тому ж Сочі.

Просто тому, що при сформованих об’єктивних — підкреслюю, цілком об’єктивних — обставинах — це був би абсолютно нерозумний вчинок. Просто хоча б тому, що квапити об’єктивні процеси, особливо при «гарантії євробондіани» — це шлях «революційний», і першим питанням в подібного роду ситуації буде найпростіше: а навіщо?!

Сказано ж: Україна в МС — повинна прийти сама.

Ось.

Нехай і йде.

Ніхто нікого нікуди насильно не штовхає, нікуди не жене: нехай, якщо хоче, — крутиться і спотикається.

Просто є «вказівники», «віхи», які неможливо обійти.

І зниження — тимчасове, зауважимо, — ціни на газ, а також угоди з деяких важливих для економік обох сторін галузям — в цій ситуації теж цілком логічні. По-перше, навіть у «випадку Газпрому» це явно не «собі на шкоду». А по-друге, якщо люди будуть рухатися в правильному напрямку, так це ж важливо, щоб з них штани, вибачте, не спадали.