Сьогодні в цілях економії на площі та орендb, роботодавці обирають опенспейси — офіси вільного планування без стін, коридорів, перегородок. І якщо одних робота в умовах прозорої видимості підбадьорює і дисциплінує, інших вводить в зневіру і стрес. Як пристосуватися до відкритого офісу і почати плідно працювати?

Мода пересаджувати персонал в один величезний кабінет прийшла до нас з Америки, де близько 70% офісів влаштовані за принципом опенспейса. У нас наймані співробітники поки погано уживаються в «акваріумах». Можливо, ми не навчилися в них працювати, не обзавелися нормами поведінки, поваги до праці колег. Інше пояснення — в культуральних особливостях, різниці менталітетів.

«В американській культурі велика тенденція до індивідуалізму, визнання цінності особистості і приватного простору, — пояснює психолог Сергій Мостиков. — Ці межі чітко витримані, потреби іншої людини, її права на автономію дотримуються, навіть коли робоче місце знаходиться в опенспейсі. Нам, щоб зберегти свою індивідуальність, цілісність особистості, потрібно фізично відчувати захист. Оскільки перевантажується емоційна сфера, ми намагаємося це компенсувати через фізіологію, на рівні тіла. Відгороджуємося від сусіда монітором, книжками, полицею, шафкою, щоб створити якусь приватність».

Але по обидва боки Атлантики цінителів опенспейса зрозуміти легко. Питання вирішуються оперативно, колеги поруч, далеко ходити не треба. Видимість контролю стимулює на активні дії, тримає в тонусі — адже ви під прицілом не лише боса, а й всевидючого ока колег. Зменшуються ієрархічні бар’єри — зручно себе піарити, простіше запитати поради у досвідчених колег. Прозорий офіс робить прозорими і відносини в колективі, робочі моменти вирішуються спільно, а не за рахунок зв’язків і впливу окремих персонажів. Відкритий офіс зміцнює командний дух, вчить йти на компроміси, психологічно підлаштовуватися.

«Такий формат притягує захоплених своєю роботою активних людей, трудоголіків, екстравертів, людей з демонстраційним типом особистості, — пояснює Сергій Мостиков. — Він оптимальний для молодих колективів, оскільки, чим старша людина, тим більше їй потрібно особистого простору».

Не сховатися

Для того, щоб зекономити, доводиться жертвувати тишею — умовою, необхідною багатьом для концентрації та продуктивності. До вічних мінусів додаються неприємні запахи та інші подразники (звук принтера, клацання по клавіатурі, рінгтони мобільних), суперечки з приводу кондиціонера або відкритих вікон.

«Відкриті для огляду робочі місця порушують межі особистого простору, позбавляють відчуття самоти, — підтверджує психолог, — людина перевантажена зовнішньою інформацією — візуальною, аудиальною, відчутною, тобто задіяні всі органи чуття: очі, вуха, ніс, тіло. Це створює якусь стрессогенність, яка несприятливо впливає на людину, на відносини з оточуючими: знижується імунітет, якість роботи».

Ще один фактор не на користь опенспейсів: в нормі ми здатні утримувати в своєму уваги сім, плюс-мінус, два об’єкти, це можуть бути як люди, ситуації, так і будь-які джерела інформації, зовнішні подразники. Все, що більше дев’яти, — для організму — стрес і перевантаження, які також зменшує продуктивність.

У відкритих офісах співробітники менше відпочивають, навіть якщо дійсно втомилися (адже потрібно підтримувати робочий вигляд, а то раптом не те подумають), тому нервове і фізичне виснаження настає швидше. Підсумком може стати хронічна втома і безпричинне роздратування.

Школа виживання

Завдання керівника — надати простору з оптимальною кількістю людей на метр офісної площі. Якщо спочатку немає умов, то всі спроби усунути недоліки опенспейса прийняттям правил і наявністю адекватної команди скоріше будуть провальними. Для адаптації та акліматизації нових мешканців планети опенспейс придумано кілька рекомендацій.

Ініціюйте статут

Якщо офісне приміщення густонаселене, то достукатися до кожного навряд чи вдасться. У маленькому офісі простіше обговорити і домовитися безпосередньо. Якщо ви сам начальник — розробіть загальний кодекс співіснування, якщо доведений до відчаю співробітник — запропонуйте дискусію на цю тему. Підсумком стануть правильні ідеї, як, не заважаючи один одному, продуктивно працювати. Наприклад, ставити телефон на вібро, підійти до колеги, з якою хочете переговорити, а не кричати в інший кінець, особисті бесіди вести без свідків. Самі станьте втіленням корпоративної етики — не показуйте агресії через дрібниці.

Позбудьтеся стереотипів

Які асоціації виникають, коли ви чуєте слово «опенспейс»? Шум, хаос, офісне шпигунство? Залишаючись негативно налаштованим, ви посилаєте в головний мозок імпульси, що існує небезпека, потрібно оборонятися, і свідомість відповідає тим, що їй скрізь ввижається погане. Виробляйте звичку думати у форматі позитивної психології — складіть список плюсів опенспейса (швидка комунікація, доступність співробітника) і список переваг особисто для себе: навчитися працювати оперативно, перейняти досвід успішних колег. Періодично перечитуйте список.

Правильно оцінюйте свій дискомфорт

Один кричить по телефону, інший чавкає над вухом, третій обговорює сімейні драми, і всім начхати, що ви на межі: цифри звіту не сходяться в четвертий раз. Колеги не винні, вони взагалі можуть не здогадуватися, що створюють комусь певні незручності. Тому без агресії, спокійно поясніть своє невдоволення. Сергій Мостиков зауважує: «Багато хто забуває такі елементарні речі, як сказати «ні» — «ні, мені не подобається, мені це неприємно» — і переходять відразу в звинувачення і нападки — «ти що не розумієш, ти тут не один». Це неконструктивні способи. Правильним буде почати розмову про свої почуття, не пропускаючи нічого з п’яти нижчеописаних етапів».

• Запитайте про щось конкретне, щоб отримати ствердну відповідь: «Це твої макарони?»
• Позначте свою позицію без перебільшення і без применшення («мене трошки дратує»), говоріть від першої особи, оскільки ви єдиний, хто відповідальний за свої емоції: «Мене нудить від цього запаху».
• Поділіться своєю необхідністю, тобто аргументуйте, чому, які почуття переживаєте: «Мені потрібне свіже повітря для роботи без ароматів ваших парфумів, мене це відволікає».
• Запропонувати реальні рішення і компроміси: «Ти готовий поїсти на кухні або провітрити після?»
• Заключний крок — якась символічна фраза, комплімент співрозмовнику. «Мені не подобається, що ти їси за столом, це заважає мені працювати, але я поважаю, ціную тебе як колегу».

Абстрагуйтеся

Не варто на все бурхливо реагувати, постійно, систематично і з кожного приводу всім роблячи зауваження. Так ви ризикуєте придбати репутацію вічно невдоволеного зануди. Чиїсь рінгтони на мобільному постійно дратують, хтось голосно говорить про останній матч збірної — завжди знайдеться привід причепитися. Залишайтеся спокійним, не надавайте значення дрібницям. Адже назавтра і вам захочеться поділитися гарною новиною або рецензією на фільм, який ваи сподобався.

Як тільки відчуваєте, що терпіння досягло максимуму, рівень стресу зашкалює і ви готові зірватися прямо на очах у колективу, дійте, змініть обстановку. «У всіх настає період виключення, коли робота стає неконструктивною, — розповідає психолог. — Ваше завдання зрозуміти «те, що я зараз роблю, не сприяє вирішенню завдання. Я просто заводжуся, роздратований, втомився».

У такі моменти потрібно вийти з ситуації буквально фізично: прогулятися по коридору, відволіктися, піти у переговорну або переключитися — поговорити з близькою людиною, зробити вправи для релаксації» . В якості профілактики стресу регулярно відривайтеся від комп’ютера, влаштовуйте перерви поза офісом — пройдіться навколо будівлі або пообідайте на самоті.

Оберігайте особистий простір

По можливості обирайте крайні позиції для робочого місця — біля вікна, стіни — це служить символічною опорою. Уникайте сидіти спиною до дверей або на проході, це посилює почуття занепокоєння. Шафа для документів як перегородки або горщик з квітами, що приховує вас від цікавих очей колег допоможе зберегти трохи усамітнення. «Мінімізувати зовнішні подразники — це завдання самозбереження, — говорить Сергій Мостиков. — Чим більша щільність людей, тим ближче фізичний контакт, чим менше відстань між нами і оточуючими, тим більше стресу ми відчуваємо, звідси зростання напруги, агресивносії. Запускаються базові фізіологічні інстинкти — відстояти, захистити свою територію, — а сама робота йде на другий план».

Ще варіанти:
• помістіть на робочий стіл малюнки дітей, фотографії рідних, пам’ятний сувенір
• використовуйте навушники з шумоізоляцією. Але є одне «але»: сидіти весь час в навушниках — означає порушувати головний принцип опенспейса — бути в курсі, що відбувається навколо
• Прикріпіть табличку «Не турбувати». Для адекватних колег — це знак, що ви уникаєте в даний момент спілкування.