Прихильників розділу України, як не дивно, можна виявити серед прихильників так званого київського уряду

У Мережі з’явилася інформація, офіційно ніким не підтверджена, про переговори Яценюка з польськими керівниками, предметом яких є передача трьох західних областей України (Галичини) Польщі.

Достовірність цієї звістки сумнівна, але є і деякі аргументи на користь того, що такі консультації могли мати місце, оскільки розумні мотиви у всіх передбачуваних учасників є.

По-перше, очевидно, що існувати далі в єдиній державі багато областей України не хочуть. І якщо виходити з бажання таки зберегти українську державу, то чимось доведеться пожертвувати. Що краще втратити, з точки зору так званого київського уряду: 4,5 — мільйонну Західну Україну зі слабкою економікою або майже половину країни, на економіці якої Україна тільки й може існувати?

По-друге, такий прецедент вже мав місце. Правитель української держави УНР Симон Петлюра заради військового союзу з Польщею в 1920 році віддав їй землі за Збручем, тобто Західну Україну, незважаючи на те, що галичани складали основу його збройних сил. Зараз така передача може прикриватися ліквідацією наслідків пакту Молотова — Ріббентропа, тобто це буде повернення до положення західного кордону України, що існував до 1 вересня 1939 року.

По-третє, таке рішення, як не дивно, може вітатися майже всіма учасниками такого розділу. Те, що польське суспільство спить і бачить східні області, ні для кого не секрет, а Львів інакше як польським містом там не називають (хоча до ХХ століття він був швидше німецько-єврейсько-польським містом). Поляки вважають цю територію «Польською Україною», на відміну від «Руської України» і «Новоросії».

Але найцікавіше, що це може задовольнити і «западенців». За паспорт і громадянство в благополучній країні «свідомі українці» готові з легкістю засунути куди подалі всю «українську ідею». Це підтверджується ажіотажем при розміщенні там кілька років тому так званих «Карт поляка», коли архівні установи Західної України були буквально паралізовані валом запитів про польське походження.

По-четверте, в умовах широкої федералізації України таке рішення може бути проведено і легальними методами. І, знаючи історію Польщі, можна помітити, що, незважаючи на «зав’язаність» на Захід, в деяких випадках польські вожді цілком могли на догоду націоналізму піти і врозріз з політикою Заходу.

Хто може бути проти приєднання західних земель до Польщі?

По-перше, Захід (насамперед США), які все ж хотіли б зберегти єдину і антиросійську Україну, а при відділенні Галичини вона навряд чи залишиться антиросійською.

По-друге, Росія — по дзеркально зворотним причинам. Нам потрібна єдина нейтральна Україна, а не розширення НАТО на Схід хоча б за рахунок Прикарпаття. І підсумки Другої світової війни Росія не збирається переглядати, в чому з нею цілком солідарний і Китай.

По-третє, таке рішення створить масу проблем деяким регіонам України і Молдови: Румунія також може вимагати повернення колись захоплених нею територій. Також в скрутному становищі опиниться Закарпаття, яке не відноситься до Західної України, але не має власного транспортного коридору, що зв’язує його з Україною.

На Україну насувається економічна катастрофа, викликана не Майданом, а попередньою політикою України, але Майданом прискорена. Нинішні керівники (деякі, принаймні) це розуміють і, безсумнівно, шукають якісь рішення. Так що достовірність обговорюваних повідомлень може бути перевірена найближчим часом.