Одна з головних голлівудських актрис, яка знялася в драмі «Серпень» про складні сімейні стосунки, розповіла про особисте сімейне щастя та секрети його досягнення.

— Джулія, ви повинні все-таки зніматися частіше — вас так люблять глядачі і так чекають завжди вашої появи на екрані…

— Спасибі! Мене недарма вважають примхливою​​. Можу сказати, що я вередую тільки з величезної любові до своїх дітей — з ними мені все одно краще і веселіше, ніж на зйомках. Мої діти вже підросли, близнюкам по дев’ять років, Генрі — шість, але вони як і раніше потребують матері, яка поруч, а не десь там на зйомках. Я, як величезний привілей, сприймаю те, що у мене є час і можливість готувати їжу для своїх дітей і чоловіка три рази на день. Це справжня розкіш, яка рідко доступна не тільки актрисам, а й звичайним жінкам, зайнятим повсякденною роботою. У мене багато подруг, яким доводиться часто подорожувати або ходити щодня на роботу, і вони подовгу бувають в розлуці з дітьми та родиною… Я дуже люблю бути у себе вдома. Краще нічого немає.

— Ви, звичайно, праві… І як проходить звичайний день Джулії — домогосподарки і матері?

— Нудно! Для тих, кому я розповідаю про це. Встаю, готую сніданок для дітей, буджу їх, одягаю, відводжу в школу, пороблю швиденько щось і починаю готувати обід. Нудно звучить, чи не так? Буває, хтось захворіє, і мені дзвонять зі школи і, щоб не налякати, кажуть, що, мовляв, дитина погано себе почуває. І тоді я або мій чоловік мчимо до школи і забираємо малюка. Часто обід ще не готовий, діти не зробили домашнє завдання, всюди розкидані брудні речі і мокрі рушники — ну, словом, кому з матерів подібне не знайомо?

— А що ви зазвичай готуєте?

— Та все що завгодно. Іноді чоловік або діти мені що-небудь замовляють. Що-небудь з високої кухні, природно. Вони люблять рибу, наприклад. Овочі я їх привчила їсти з самого раннього віку. Час летить невпинно — і мене зрозуміють тут мільйони матусь по всьому світу — іноді буває: тільки приготувала сніданок, все прибрала, а вже настав час обіду, тільки обід пройшов, все чисто, прибрано на кухні, а ось вже й вечеряти пора.

— Але ви чудово виглядаєте — і для суперзірки, і для домогосподарки…

— Все дуже просто. Я відчуваю себе щасливою жінкою, і це щастя робить мене гарненькою. За однієї-єдиної причини: вдома на мене чекає коханий чоловік. Ну, ще одна причина — у мене приголомшливо красиві батьки. Вважаю, що це половина справи.

— Іншими словами, гени і сімейне щастя — і більше нічого і не потрібно…

— Так, я вірю, що щастя виражається в красі. Тобто, воно ніби виходить назовні і перетворюється таким чином. Чим щасливіша людина, чим вона ясніше розуміє своє призначення у світі і своє в ньому місце, тим довше залишається молодою і гарною. Особливо прожиті роки проявляються саме в старості. На обличчях людей похилого віку. І не тільки жінок. Напередодні кожного дня народження я думаю, чи легко зустрічати цей день, чи з легкою душею? Але потім він наступає, я веселюся зі своєю сім’єю, ми влаштовуємо іноді вечірки — подруги приносять мої улюблені страви, самі їх готують, так приємно.

— Ви, безумовно, знайшли щастя зі своїм чоловіком Денні Модером і навіть не приховуєте цього, хоча дуже оберігаєте своє особисте життя…

— Так, у наших відносинах склалося саме те партнерство чоловіка і жінки, яке дозволяє рухатися вперед. І не зациклюватися на минулому, на помилках, розчаруваннях минулого життя. Жити сьогоднішнім днем і думати про майбутнє, сміливо дивитися йому в обличчя. Ми як муляри — будуємо для себе і своїх дітей життя з тих «каменів», які дійсно важливі і володіють справжньою для нас цінністю. І навіть страждання — а у кого їх не буває — набагато легше переживаються в такому «домі», збудованому своїми руками, удвох з коханою людиною. Їм, стражданням, відведено там своє належне і шанобливе місце. Але не більше того.

— Тобто ви вважаєте, для жінки, все-таки, щастя в сімейному житті, а не кар’єра та інші речі.

— Так, я вважаю сімейне щастя найголовнішим у житті. Я заміжня вже 11 років, але дуже часто мені здається, що минуло всього 11 хвилин! Роки пролетіли — я і оком моргнути не встигла. Тільки діти в будинку нагадують, що минуло стільки років. А я, як і раніше, тремчу, завмираю і палаю від пристрасті — так сильно люблю свого чоловіка. Звичайно, я розумію, що щасливиця. Мені дуже пощастило — зустріти такого приголомшливого, вищої проби чоловіка, партнера по життю.

— Кажуть, ви давно мріяли опинитися в одному фільмі з Меріл Стріп, і ось мрія здійснилася — я маю на увазі картину «Серпень», за роль в якій і ви, і Меріл були номіновані на «Оскар» …

— Так, Меріл — мій кумир. Мрія здійснилася. І я впевнена, про те, щоб зіграти разом з Меріл, мріють дуже багато. Я ж іноді ловила себе на тому, що в моїх снах ми разом п’ємо чай і розмовляємо. На щастя, у нас з нею спільний агент, і у неї теж була така мрія — звести нас одного разу. У цій картині я грала одну з нещасних дочок Меріл, своєї матері, яка дуже хвора, сидить на наркотиках і влаштовує жах у своїй сім’ї. Страшна історія внутрішньосімейних відносин. Відкрию секрет, я у фільмі така товста тому, що мені в штани засовували спеціальні подушечки, щоб моя попа виглядала величезною.

— Ви ж б’єте Меріл в одній зі сцен. І начебто пропонували вам використовувати дублерш, але…

— Але Меріл відмовилася. Це був просто жах. Підняти руку на Меріл! Страшний сон! Але вона вмовляла мене не соромитися, і ми знімали цю жахливу сцену цілий день. Я сама була вся в синцях, які тільки потім помітила. Мені тоді здавалося, що я неодмінно потраплю в пекло! Та й зараз так іноді здається — за те, що зробила з Меріл. Важкі дев’ять тижнів ми провели в Оклахомі. У мене не було можливості після роботи обійняти своїх діточок і чоловіка і відволіктися таким чином, струснути з себе емоційний вантаж. Зате ми збиралися у Меріл в будиночку — нам всім там надали невеликі такі котеджі — і їли, пили, сміялися, базікали, трохи займалися всілякими вправами для заспокоєння, типу буддистських практик.

— І хто ж готував?

— Всі. Я часто приносила курячий суп. Або якусь страву з курки. Але Меріл — чарівниця! Вона раніше всіх нас причепурювалася і, коли ми приходили, вже встигала приготувати дивовижно смачне печиво.

— У цій картині багато будується на відносинах — дуже непростих — дочок з їх матір’ю… А ваші стосунки з мамою, які вони?

— Моя мама — зразок для наслідування. Вона завжди дуже багато працювала, не боялася ніякої роботи, але ніколи перед нами, дітьми, цим не хвалилася. Не дорікала нам. І саме завдяки їй особисто я добилася того, чого досягла. Я хочу бути для своїх дітей, знаєте, свого роду, версією своєї матері. На мій погляд, ніхто не повинен копіювати іншу людину, ким би він не був. Потрібно знайти себе, свою власну інтерпретацію — матері, дружини, актриси.

— А ваша донька на кого схожа? У ній свої риси якісь впізнаєте?

— Я в ній бачу свої риси, а в собі — її. Це така дорога з двостороннім рухом.

— А ще кажуть, ніби ви ніколи не лаєтесь, не вживаєте непристойних слів…

— І тому, мені було особливо важко зніматися у фільмі, де доводилося вимовляти їх по кілька разів в одному реченні. Та що там, перед кожним словом! Пам’ятаю, Стівен Содерберг, коли знімав мене в «Ерін Брокович» (цей фільм приніс Джулії «Оскар»), благав: «Джулія, будь ласка, ну не червоній ти як рак, коли лаєшся, — виглядає дуже непереконливо!» Я йому у відповідь: «Я стараюсь!»

— Правда, що ви підібрали під час цих зйомок собаку і відправили її мало не на приватному літаку до себе додому?

— Так , я «усиновила» собачку. Але летіли ми з нею разом зі знімальною групою, на одному літаку. Вона була в жахливому стані, але така мила… А незабаром після Дня подяки взяла і народила нам чотирьох чарівних щенят. Так що я фактично набула не одну собаку, а цілих п’ять!

— Діти ваші розуміють вже, що ви — та сама зірка Джулія Робертс?

— Поступово вони намагаються цей факт усвідомити. Особливо Хезел, моя донька, любить ставити запитання, на які я не завжди вмію правильно відповідати. Так щоб і чесно, і — ну самі розумієте… Днями запитала: «Мамочко, а Донні знає, яка ти знаменита?» Донні — одна з моїх кращих подруг. Я відповіла, що, напевно, знає. «А як вона про це дізналася? Ти їй сказала?» Загалом, вона намагається вирішити цю загадку і тому хоче знати, як інші, знайомі їй люди, з цим впоралися.

— А фільми свої дітям показуєте?

— Зовсім недавно подивилися разом «Капітана Крюка». Вперше вони бачили мене на екрані. До цих пір і цікавості-то особливої не виявляли. Та й зараз, я вважаю, ще маленькі. Правда, коли вийшов у минулому році фільм «Білосніжка: Помста гномів», багато їх однокласників подивилися його, і мої діти стали цікавитися, чому я їм його не показала. Відповіла, що не хочу, щоб вони бачили, як їх матуся дає ляпаси і тягає за волосся чарівну Лілі Коллінз. Діти знають цю актрису, вона дружить з моєю племінницею Еммою. І що ви думаєте? Діти зрозуміли таке пояснення. Ми з чоловіком впевнені, що діти самі нам скажуть, чого вони хочуть, коли їм цього дійсно захочеться. Вони досить мудрі для того, щоб взяти батьків з собою туди, куди вони відчувають потребу піти на певному етапі свого життя.

— Цікаво, ви як і раніше захоплюєтеся в’язанням?

— А як же! Але тепер я в основному обв’язую не дітей, а ляльок своєї доньки. Наприклад, недавно зв’язала для них спальні мішки. По-моєму, всі залишилися задоволені.

— Яку б пораду ви могли дати собі молодій, якби повернулися в минуле?

— Не знаю. Не впевнена, що готова давати поради. І головне, не впевнена, що це потрібно робити в принципі. Я не даю порад навіть своїй улюбленій племінниці Еммі Робертс. Я запрошую її до себе додому, годую смачною вечерею, стелю їй постіль, обіймаю… Я чесно не знаю, що б я робила, почнися моя кар’єра зараз, в епоху інтернету.

— І все-таки, що б ви побажали новому молодому поколінню актрис, що прагнуть підкорити голлівудський олімп?

— Величезної удачі, дорогі мої!