21 травня актрисі, якій режисери відмовляли за «нерадянське» обличчя, виповнилося б 65 років.

«Після зйомок в «12 стільцях» сталася одна неприємна несподіванка: начальство заборонило знімати Любов Поліщук у головних ролях», — згадує Варлен Стронгін, письменник, друг актриси. — Люба мріяла бути артисткою, але в артистки її з першого разу не взяли, бо вона говорила погано, — розповідає Варлен Львович. — Вона сама зізнавалася: «Я тоді дакала, рикала, шокала». Навіть мама їй радила: «Кинь цю дурість, актриса — це не спеціальність!» Але Люба таки приїхала до Москви. Спочатку з колективом, Люба Поліщук і її перший чоловік Валерій Макаров виступали на сцені з інтермедією «Ніжність», розповідали про те, що у нас в країні не вистачає ніжності і треба преміювати того, хто хоч раз посміхнувся незнайомій людині на вулиці, давати за це п’ятачок, а якщо посміхнувся два рази — 20 коп.

Але в Москві у Люби та її чоловіка було мало виступів. А вона хотіла блищати на сцені і в кіно — адже Люба завжди була яскравою, такою що запам’ятовується. Чоловік її в цьому не особливо підтримував. Більше того, він навіть заздрив її успіхам, в підсумку вони розлучилися. З тих пір Макаров не цікавився долею Люби і маленького Льоші. Напевно, у нього була образа — ходили чутки, що ще до розлучення у Люби зав’язався роман з начальником колективу.

Люба з сином перебралися до Москви. У столиці їм теж довелося несолодко. Вони тулилися в найманому житлі, спали на одному матраці. Олексій довго прожив в інтернаті. Люба дуже переживала, що змушена була його туди віддати. У неї самої життя з дитинства легким не було. Їхня сім’я якось загубила продуктові картки в туалеті (дерев’яному, з діркою в підлозі), а без карток тоді неможливо було отримати продукти. І Любі довелося лізти в цю дірку в підлозі. Вона все-таки знайшла ці нещасні картки і врятувала сім’ю від голодної смерті.

У Москві Поліщук носилася з одного концерту на інший, тільки щоб заробити на свій куток. Якось прийшла до мене, скромно так попросила налити їй чаю. Я подивився на неї і зрозумів, що вона в той день нічого не їла. Відвіз її в Будинок журналістів у ресторан, нагодував. Це справило на неї незабутнє враження.

Сльози матері

Популярною Люба стала абсолютно несподівано. Андрію Миронову для зйомок в «12 стільцях» потрібна була статистка-танцівниця. Режисер висунув умову: щоб вона була гарненькою. Миронов знайшов таку — Любу Поліщук. Момент, коли Миронов її упускає, зняли тільки на 14-й дубль. Болі в спині у неї почалися після цих падінь. До того ж потім вона потрапила в автокатастрофу, їй вибило 3 хребця, але лікарі їх їй вдало вправили.

Після зйомок в «12 стільцях» сталася ще одна неприємна несподіванка. Радянське начальство оголосило обличчя актриси Поліщук нерадянським, заборонило знімати її в головних ролях.

— У Любові Поліщук була виразна акторська стать, — згадує режисер Марк Захаров. — Я покликав її у фільм «Той самий Мюнхгаузен». Але начальство подивилося і сказало, що епізод з нею треба прибрати. Я знаю, що в ті часи були списки тих, кому заборонялося грати головні ролі. У них були і Інна Чурікова, і Ролан Биков, можливо, і Любов Поліщук.

— Так, Люба частіше грала в епізодах, але запам’ятовувалася глядачеві не менше, ніж головні герої, — упевнений Варлен Стронгін. — У «Моїй морячці» її розбитну відпочиваючу цитували, копіювали, в «Інтердівчинці» деякі репліки вона сама додала. Люба бачила у своєму дворі повій і скопіювала їх манеру поведінки. Подруги радили їй заради кар’єри переспати з відомими режисерами. Але Люба воліла зніматися в маленьких ролях, тому що пробиватися через ліжко не захотіла.

В особистому житті Любі пощастило тільки до 34 років, коли в неї шалено закохався художник Сергій Цигаль. Правда, після першої зустрічі з ним вона заявила: «Він мені зовсім не сподобався». Але Цигаль до Люби поставився серйозно: привів у свій дім, познайомив з батьками. А це була дуже відома сім’я, бабуся у Цигаля — народна артистка, дуже своєрідна жінка. Бабуся полюбила Любу, на відміну від мами Сергія Цигаля. Коли Люба приїжджала в Коктебель до них на дачу, свекруха завжди їхала в Москву. Але Люба все одно прагнула налагодити з усіма відносини.

Кадр з фільму «Езоп»

Вона дуже пишалася сином. Зустрівши мене на ринку, запитала: «Ти Олексія Макарова знаєш? Це мій син. Він актор». До її хвороби, коли вони йшли поруч, здавалося, що це брат і сестра. Якось вона лежала на пляжі. Льоша вибіг з моря і крикнув: «Мам, я ще покупаюсь?» А вона йому у відповідь: «Може, ти перестанеш мамкати?»

— У моїй виставі «Квартет для Лаури» одного з чоловіків героїні Поліщук грав її син Олексій Макаров, — згадує режисер Андрій Житинкін. — Коли я запропонував Любі такий розклад, вона мало не знепритомніла: «Як же я з сином буду любов грати?» Але я її вмовив: «Він у вас такий великий, яскравий, і це ж комедія!» У виставі у них була еротична сцена. На одній з репетицій мені не дуже сподобалося, як все проходить. І я із залу вигукнув: «Льоша, приставай до мами!» Льоші було ніяково. Адже він розумів, що перед ним мама, яка ставила його в кут, лаяла за провини. Але врешті-решт у них вийшло вжитися в ролі. Їх історія закінчувалася розставанням. На сцені Люба плакала неймовірно щиро. Ці сльози були присвячені не вигаданому колишньому коханцеві, а її синові Льоші. Може, вона згадувала, як залишала його в інтернаті, їдучи на гастролі. Глядач цього не помічав, але я знав, що це були справжні сльози матері.

— Любов Поліщук залишила після себе не гроші, не квартири, а свої ролі, — продовжує Варлен Стронгін. — Таких артистів люди пам’ятають. Коли після її смерті стали виходити передачі в пам’ять про неї, всі говорили: «Добра, хороша». Але ніхто не сказав, якою вона була актрисою. Так от я хочу нарешті це сказати: Люба Поліщук — геніальна актриса.