Кожен день бойових дій в Донбасі — черговий крок до прірви для його економіки

Результати роботи промисловості Донецької обл. за травень перевершили найоптимістичніші очікування — виходячи з того, що вони отримані в умовах неофіційного воєнного стану. Але наскільки вистачить запасу міцності у місцевої промисловості?

Тим часом олігархи, яким належать підприємства, продовжують розігрувати між собою багатоходові комбінації.

Чи то в шахи, чи то в преферанс, чи то «в Чапая». Швидше, останнє. І здається, вони настільки захопилися торгами, що навіть не помічають, як все ближче і ближче точка неповернення.

За якою вже не буде нічого. У тому числі і для тих, хто ще вчора по праву вважався «господарями Донбасу».

Тривожний дзвінок для металургів

З деяких пір Донбас, який раніше вважався флагманам української індустрії, перетворився на відсталого. Наприклад, в цілому по Україні за 4 міс. промислове виробництво скоротилося на 5,3%, а в Донецькій обл. — на 13%.

Так це в квітні ще не велося по-справжньому активних бойових дій. Тому, здавалося б, в травні положення повинно було ще більше посилитися. Але цього, як не дивно, не відбулося. Навпаки, за 5 міс. зниження обсягів промвиробництва сповільнилося до 12,1%. Тобто економіка Донбасу залишилася «в одному струмені» із загальнонаціональним.

Так, по Україні за січень-травень відставання від минулорічного промвиробництва теж зменшилося до 4,6%. Але це зовсім не означає, що з промисловістю Донбасу все добре.

Найбільш наочно це проявилося в металургії. За даними асоціації «Металургпром» добова виплавка сталі в травні по Україні була максимальною з початку року: 83,7 тис. т. і 91,1 тис. т.

Незважаючи на це, розташовані в Маріуполі найбільші меткомбінати області залишилися в глибокому мінусі: «Азовсталь» за 5 міс. знизила виплавку сталі на 10,7%, до 1698000 т., ММК ім.Ілліча (ММКИ) — на 16,1%, до 1,82 млн т.

Звідси і зниження виробництва в цілому по металургійним підприємствам області на 12,5% за січень-травень. Як відомо, обидва маріупольських комбінату входять в «Метінвест-холдинг» Ріната Ахметова і Вадима Новінського.

Як і «Запоріжсталь», де сталеве виробництво в січні-травні зросло на 17,4%, до 1,62 млн т. Тобто скорочення виробництва в Донецькій обл. олігархи частково компенсували для себе завантаженням потужностей в Запоріжжі.

Хоча одного цього комбінату явно не вистачить для забезпечення заготівлею металопрокатних заводів «Метінвесту», розташованих в Болгарії, Італії та Великобританії.

При цьому підприємства в Маріуполі таки знаходяться у відносно вигідному становищі порівняно з іншими — за рахунок розташування біля порту.

У них немає необхідності в транспортуванні готової продукції залізницею, як у Єнакіївського та Макіївського метзаводів, що входять в «Метінвест», а також Алчевського меткомбінату (АлМК) Сергія Тарути.

Знову ж, Маріуполь — не Слов’янськ і не Краматорськ. Тут хоча і не обійшлося без стрілянини і загиблих, але умови для продовження роботи промислових гігантів є.

Завдяки цьому «Азовсталь», наприклад, у травні все ж зміг збільшити виплавку сталі на 6,11% в порівнянні з травнем 2013. Але вже на червень тут планують скорочення до 329 тис. т.

Також слід враховувати, що доставка залізної руди з Дніпропетровської обл. на маріупольські меткомбінати все одно йде по ж.д., а коксівного вугілля — з Луганської обл.

Статистичні дані вказують, що минулі бої в Червоному Лимані, найбільшому ж.д. вузлі, а також захоплення дирекції ДП «Донецька залізниця» бойовиками ДНР в Донецьку не відбивалися на роботі «дороги».

За січень-травень вантажообіг ж.д. транспорту в Донецькій обл. склав 99,9% від показника за той же період мирного 2013 Більше того, відправка вантажів по залізничній дорозі ще й виросла на 2,9%, в основному за рахунок залізної і марганцевої руди, а також вугілля.

За це спасибі залізничникам, яким вдавалося оперативно справлятися з виникаючими проблемами. Проте в червні «рейкова війна» набула загрозливого масштабу.

Так, підірване в ніч на 20 червня ж.д.-полотно на перегоні між Іловайськ і Кутейникове вже до ранку було повністю відновлено. Але вже ввечері 22 червня на цьому ж перегоні зафіксований новий теракт, в результаті якого зійшло з рейок 14 вантажних вагонів.
Вантаж не постраждав, згідно з повідомленням «Укрзалізниці», але сам факт не сприяє збільшенню обсягів перевезень, м’яко кажучи. Плюс в той же вечір вибух залізничного полотна між Іловайськ і Моспіно.

І, нарешті, серія з 7 вибухів ж.д. шляхів в ніч на 24 і на 25 червня ставить жирний знак питання щодо спроможності спецслужб захищати національну економіку від терактів.

На червневих показниках вантажообігу ці вибухи не позначаться, оскільки місяць закінчується. А от як буде в липні і далі — безпосередньо залежить від здатності легітимних властей і сил АТО протистояти подібним інцидентам.

При цьому зрозуміло, що можливість для безперешкодної відправки-отримання вантажів є однією з головних умов для роботи промпідприємств.

Ну а морська перевалка вантажів за 5 міс. теж зросла на 8%, до 5,9 млн т. Тобто досі ніби й не настільки все й погано в цілому по регіону. Хоча, звичайно ж, зупинку машинобудівного комплексу в Краматорську не так легко компенсувати.

Як відомо, там були змушені припинити роботу Старокраматорський і Новокраматорський машзаводи, а також «Енергомашспецсталь» і Краматорський завод важкого машинобудування.

Та й замовлень у них, як і маріупольського «Азовмаша», теж стало значно менше. Як повідомляють ділові ЗМІ з посиланням на представників українських підприємств тяжмаша, металурги відклали свої програми технічного переозброєння, заплановані на 2014-2015 рр..

За їх даними, в кінці 2013 — початку 2014 рр.. ММКИ, «Азовсталь», «Запоріжсталь» і АлМК вели переговори з українськими машинобудівниками про закупівлю обладнання та комплектуючих для модернізації та реконструкції виробництва. Але з початком політичної нестабільності на південному сході України були змушені їх припинити.

Так, на ММКИ відкладена реконструкція стану гарячої прокатки і машини безперервного лиття заготовки (МБЛЗ). На «Азовсталі» тимчасово відмовилися від реконструкції МБЛЗ, а невідкладний ремонт рельсобалочного стану зробили власними силами.

На АМК перенесли до кращих часів будівництво нової МБЛЗ, на «Запоріжсталі» — будівництво ливарно-прокатного агрегату і конвертерного цеху. Зазначені рішення вимушені і абсолютно виправдані як з точки зору економіки, так і просто здорового глузду.

Адже якщо є висока ймовірність зупинки підприємств внаслідок терактів — як це було на Стахановському феросплавному заводі, який бойовики ДНР знеструмили, розстрілявши трансформаторну підстанцію, то нерозумно витрачати десятки, а то й сотні мільйонів гривень на розвиток, якого в підсумку цілком може і не бути.

З іншого боку, відкладаючи модернізацію на невизначений термін, наші металурги ризикують програти битву за збут китайським і індійським конкурентам, які агресивно демпінгують на світовому ринку.

Знос виробничих потужностей в українському ГМК в середньому 65%, а по металопрокатному обладнанню — всі 90%. На застарілому обладнанні зростають витрати на виплавку сталі і випуск прокату, тому пропонувати споживачам більш низькі ціни, ніж індійці та китайці — все складніше.

Вугільний парадокс

У вугільній галузі ситуація поки теж не виглядає загрозливою. Видобуток вугілля в Україні за січень-травень навіть зрос на 1,3%, до 34360000 т. Але взагалі на різних об’єднаннях результати сильно відрізняються.

Так, значне падіння виробництва на ш / у «Покровське», що входить до групи «Донецьксталь» Віктора Нусенкіса: на 19%, до 2,92 млн т., на «ДТЕК Добропіллявугілля» Р.Ахметова — на 15,6%, до 1,04 млн т., «ДТЕК Краснодонвугілля», де в квітні відбувалися страйки, — на 10,3%, до 2,1 млн т.

У теж час «ДТЕК Свердловськантрацит» за 5 міс. змогло наростити видобуток на 6,8%, до 2,94 млн т. Але вже за півріччя це об’єднання може опинитися в мінусі через вимушені зупинки в червні.

Так, 20 червня тут довелося припинити підземні роботи через артобстріли безпосередньо поруч з об’єктами ш / у «Червонопартизанське». А 21 вже бойовики ДНР завдали «візит ввічливості» на шахту «ДТЕК Комсомолець Донбасу», один з найбільших виробників енергетичного вугілля.

Спуск чергової зміни в забій їм вдалося перервати дуже просто: перекривши дорогу до шахти і давши кілька попереджувальних автоматних черг. Подібний сценарій годиться і для інших шахт.

Звичайно, після припинення обстрілу і від’їзду бойовиків роботи на зазначених шахтах поновилися, але надалі з боку терористів не виключені й більш радикальні дії — якщо вони не отримають належну відсіч від сил АТО.

Про те, що працювати на шахтах стає все більш небезпечно через обстріли, свідчить трагічний випадок на шахті «Привольнянська» ДП «Луганськвугілля», де 23 червня одна працівниця загинула і ще одна була поранена після попадання снаряда на проммайданчик.

Якщо так триватиме, то зупинки шахт і падіння вуглевидобутку не уникнути. Ну а за січень-травень серед держшахт є як передовики, так і відстаючі.

Наприклад, якщо у ДП «Макіїввугілля» приріст видобутку на 16,1%, до 1,01 млн т., то у «Селідоввугілля» скорочення на 21,7%, до 645,9 тис. т.

Але загальний фінансовий результат роботи держшахт як звичайно негативний, ось тут нічого не змінюється. За 5 міс. вони збільшили збиток на 1% до аналогічного періоду 2013, до 6,03 млрд грн.

І це навіть при тому, що середня відпускна ціна за розпорядженнями Кабінету міністрів України (КМУ) підвищилася з 499 грн. / Т. до 663 грн. / т. Чому так відбувається, ми неодноразово говорили, повторюватися немає сенсу.

Можна лише констатувати, що ці 6 млрд грн. «Вугільним генералам» йдуть не звідки, а з держбюджету України. І що вони робитимуть, якщо раптом чисто теоретично допустити, що ДНР і ЛНР раптом вдасться відколоти Донбас від України — це дуже велике питання.

У цьому зв’язку дуже дивним виглядає антиукраїнський мітинг протесту, що пройшов у Донецьку 19 червня з участю шахтарів з держоб’єднання «Донецька вугільно-енергетична компанія».

На нього зібралися люди, які отримують зарплату з Києва. І вони ж рішуче налаштовані проти київських властей. При тому, що весь ринок збуту у них в Україні, а в Росії їх вугілля абсолютно нікому не потрібне — тому як там свого завались.

Більший абсурд неможливо й уявити, але тим не менш, це так. Тому, якщо хто досі схильний вважати інформаційну війну, в рамках якої йде промивка мізків через випуски теленовин, чимось другорядним — йому варто звернути увагу на даний «феномен».

Цікаво, що в організованих ДНР акціях не беруть участь шахтарі з приватних компаній. Пояснень тут відразу декілька. По-перше, у приватників явно суворіше з виробничою дисципліною.

По-друге, на позицію «вугільних генералів» вплинули плани міністерства енергетики та вугільної промисловості України до кінця року приватизувати роботу державних шахт.

Якщо це відбудеться, закривається «лавочка» з розпилом бюджетних дотацій і продаж вугілля з «копанок» через держшахти. Одним словом, втрачається головне джерело корупційних доходів, що обчислюються ні багато ні мало мільярдами гривень на рік.

Відомо, що повна приватизація держшахт давно стоїть на порядку денному. Всі необхідні постанови і розпорядження КМУ з профільним міністерством давно є на папері.

Але до практичного виконання справа не доходила по ряду причин, з яких головна — ніхто з галузевого керівництва в центрі і на місцях не хотів, як кажуть, різати курку, яка несе золоті яйця.

Але тепер це вже вирішене питання: приватизації держшахт від українського керівництва вимагає Міжнародний валютний фонд. Без його кредитів країна — банкрут, можна приходити і описувати її майно за борги.

Тому нинішній київській владі нічого не залишається, окрім як нарешті позбавити держбюджет від липких присосок. Звідси і негласна підтримка ДНР з боку ряду вугільних ДП.

Статистика зі знаком питання

На припинення роботи Нацбанку України в Донецькій і Луганській областях, місцеві банки відреагували строковою перереєстрацією в Києві і перекладом туди всіх розрахункових платежів.

Таким шляхом пішли не тільки маленькі банки, а й великі — наприклад, ПУМБ Р.Ахметова. Але далеко не завжди питання вирішуються настільки просто.

Нелегка дилема стоїть і перед ДНР. З одного боку, її керівництво заявляє про незалежність від України і в той же час всі соціальні виплати в регіоні йдуть з Києва. А.Бородай і Д.Пушілін їх забезпечити не в змозі.

Тому скільки б вони не говорили, що Петро Порошенко — президент іншої держави, будь якій бабусі, яка отримує пенсію в ощадкасі, абсолютно ясно: раз цю пенсію платить П.Порошенко, значить він і є президент.

І від цього нікуди не дітися. Нічого більше не чути і про створення власного центробанку ДНР і перехід на російські рублі, за аналогією з Кримом. Та й навіщо?

Як показують травнево-червневі події, люди що претендують на владу в регіоні зовсім не здатні забезпечити роботу його економіки.

Так, підтягнувши побільше підкріплень з Ростовської обл., вони в принципі можуть домогтися зупинки підприємств. Але що з ними робити далі?

Як їм забезпечити збут готової продукції, якщо основні споживачі знаходяться за межами Донбасу? Хто купуватиме сталевий прокат з Єнакієвого та аміак з Горлівки — Південна Осетія, яка визнала незалежність ДНР?

Адже зрозуміло, що будь-які торгові контракти будуть заблоковані як формальними власниками підприємств, тим же Р. Ахметовим, так і урядами інших країн.

Таким чином розпорядитися заводським майном сепаратисти не зможуть при всьому бажанні. Максимум, що вони могли б зробити, так це порізати його на металобрухт, як це вже відбувалося в 1990-і рр..

Тому прогноз щодо ситуації з промвиробництвом в Донецькій області простий і невигадливий. Його обсяги будуть прямо залежати від розвитку або згортання військових дій.

І подальшого вирішення газової суперечки з Росією. Тому як в умовах енергетичної кризи, до якої зараз готуються в Києві, очікувати стабільної роботи від промисловості не доводиться.