Колишнього президента Грузії Едуарда Шеварднадзе поховали у дворі резиденції поруч з його дружиною.

Чотириденні панахиди почалися в резиденції, де він проживав останні роки, 9 та 10 липня, а 11 і 12 липня продовжилися в кафедральному соборі Святої трійці.

У ході прощальної церемонії в Соборі виступили президент Грузії Георгій Маргвелашвілі, прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі, внучка екс-президента Софіко Шеварднадзе та інші.

У Тбілісі на похорон Шеварднадзе прибули близько 30 делегацій з різних країн. Крім цього, було отримано безліч листів співчуття і зроблено сотні записів у книгах співчуттів, які були відкриті у всіх дипломатичних місіях Грузії за кордоном.

Серед зарубіжних гостей в Тбілісі прибули колишній держсекретар США Джеймс Бейкер, колишній глава МЗС Німеччини Ганс-Дітріх Геншер з дружиною Барбарою Геншер, колишній президент Естонії Арнольд Рюйтель і десятки дипломатів і високопоставлених чиновників з Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Латвії, Японії.

Всі державні прапори в Грузії вже були приспущені. Прозвучав національний гімн країни. Едуарда Шеварднадзе поховали з військовими почестями.

Едуард Шеварднадзе помер 7 липня після тривалої хвороби у віці 86 років.

Любив застілля і анекдоти

Перший президент пострадянської України Леонід Кравчук розповів, що перший раз зустрівся з Шеварднадзе на останньому з’їзді КПРС у липні 1990 року: «Ми були з ним в одній комісії з підготовки резолюції з’їзду. Ще тоді було видно, що це дуже освічена і відкрита людина. Після оголошення незалежності наших країн, ми з Едуардом почали спілкуватися дуже часто — раз в місяць, а то й частіше. Коли був конфлікт в Абхазії і йому потрібно було евакуювати грузинів з ущелини в Осетії, він спочатку звернувся за допомогою до Єльцина. Той відмовив, і він звернувся до мене, разом ми це зробили. Дуже мені запам’яталися наші застілля в Грузії — з його дружиною і сім’єю. Це було так душевно, він знав багато анекдотів і любив розповідати історії про виведення радянських військ з Німеччини. Коли Шеварднадзе відчув, що люди хочуть зміни влади, він сам подав у відставку».

Заслуги і прорахунки

Про період правління Шеварднадзе у самих грузинів думки суперечливі. «Для багатьох грузинів Шеварднадзе асоціюється з розрухою, корупцією, бідністю, відсутністю світла і газу, з програною війною в Абхазії і біженцями. Все це призвело до революції. Але його період — це і встановлення відносної стабільності після воєн і анархії, створення мінімальних умов для становлення держави. При ньому були розпочаті важливі енергопроекти — трубопроводи Баку-Тбілісі-Джейхан і Баку-Тбілісі-Ерзерум», — розповів нам грузинський журналіст Дмитро Аваліані.

«Шеварднадзе був одним із співавторів завершення Холодної війни. При ньому були створені основи сучасної незалежної Грузії з усіма її проблемами, труднощами та успіхами. Він прийшов у дуже неспокійний час, відразу після завершення громадянської війни, під час конфліктів в Абхазії і Південній Осетії. Йому вдалося їх заморозити, і до середини 1990-х років ситуація стабілізувалася. При ньому почали вибудовуватися відносини із Заходом: були підписані угоди з Євросоюзом, Грузія вступила до СОТ, почали вибудовуватися відносини з НАТО. В останні роки він тяжко хворів, іноді давав інтерв’ю і рідко з’являвся публічно. Повинен пройти час, щоб оцінити те, що він залишив», — розповів відомий грузинський дипломат, спецпредставник прем’єр-міністра Грузії зі зв’язків з РФ Зураб Абашидзе.

Два замахи

Прихід Шеварднадзе до влади в Грузії в 1992 році супроводжувався громадянською війною, що почалася при першому президентові Звіада Гамсахурдіа. Його повалила Національна гвардія, командири якої попросили Шеварднадзе очолити країну. Тому існує версія, що він і був натхненником перевороту.

У 1993 році Гамсахурдіа повернувся з Чечні і за допомогою вірних йому силовиків спробував повернути владу. Його загони зазнали поразки, а в грудні 1993 року Гамсахурдіа загинув.

У 1995 році Шеварнадзе був обраний президентом і в тому ж році на нього вчинили перший замах: біля парламентського гаража вибухнула припаркована «Нива», Едуард Амвросійович був легко поранений. У 1998 році його спробували вбити вдруге: президентський кортеж обстріляли з автоматів і гранатомета. Життя Шеварднадзе врятував його броньований «Мерседес». У 2000 році його переобрали на другий термін. Пізніше він сказав, що в 2005 році піде на пенсію, але йти довелося раніше. У 2003 році після парламентських виборів почалася «революція троянд», Шеварднадзе змусили піти у відставку. В одному зі своїх наступних інтерв’ю він говорив, що шкодує і вибачається перед грузинами за те, що фактично привів до влади Саакашвілі.

Історія кохання

Грузинські ЗМІ пишуть, що Шеварднадзе просив поховати його поруч із дружиною Нанулі. Описуючи їх відносини в колонці для «Російського піонера», внучка, московська журналістка Софіко Шеварднадзе, розповіла, що заради любові, її дід готовий був пожертвувати партійною кар’єрою, коли дізнався, що майбутня дружина — дочка репресованого. Софіко — випускниця паризької консерваторії, частий гість на світських вечірках.