Кількість переселенців із зони АТО в інші регіони вже досягло більше 100 тис. чоловік. В основному ці люди опинилися в чужих містах без запасу необхідних речей, без затишку власного кутка і головне — без розуміння, коли вони зможуть повернутися в рідні будинки. А ще — вони бачили те, про що раніше тільки читали в книгах або дивилися в кіно: війну, вибухи, кров і смерть. Справитися з випробуваннями переселенцям допомагають психологи-волонтери з Української асоціації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій.

Заперечують реальність

За визнанням фахівців, легше витягати колишніх кримчан. «Півострів анексований. І в тих, хто хоче жити в Україні, є свого роду визначеність — відсутність вибору, — пояснює Катерина Єгорова, психолог, гештальт-терапевт асоціації. — Ці люди швидше повертаються до життя, і починають будувати його на новому місці: шукають роботу, влаштовують дітей у садок, прагнуть зняти своє житло, а не залишатися в санаторії, куди їх поселили. Переселенцям з Донецької та Луганської областей значно важче: у них начебто є можливість повернутися додому, але, на жаль, не зараз. Коли? Відповіді немає. Тому вони в підвішеному стані і це тільки посилює тугу за життям, яке колишнім вже не буде, і не мотивує діяти. До того ж вони були свідками кривавих зіткнень, хтось ховав рідних через війну в здавалося б мирний час».

Ось це «здавалося б» збільшило масштаби психотравми. «Всі переселенці згадували, що до останнього не вірили в реальність боїв і вважали, що на їхній вулиці стрільби, яка була чутна з сусідніх районів, бути не може, — говорить психолог Ірина Щербакова. — У підсумку більшість виїжджали, тільки коли зіткнулися зі смертю ніс до носа. Хоча об’єктивно у них був час уникнути цього. Наприклад, одна мешканка Краматорська вирішила покинути місто після того, як бомба впала поряд з її будинком. А до цього, за її словами, вона майже звикла засинати під шум вибухів. Інша переселенка — зі Слов’янська — як завжди пішла під залпи снарядів з дітьми в магазин, але на півдорозі змушена була звернути до знайомої: постріли стали чутні вже в декількох метрах. У подруги дівчині довелося ховати діток у ванній, накривати ванну столом, щоб при руйнуванні будинку дітей, не придавили уламки».

Разом з тим, фахівці говорять, що така поведінка природна. «Це захисна реакція психіки — заперечувати реальність, якщо вона лякає і заподіює біль», — роз’яснює психолог, координатор психодопомоги переселенцям Марина Бреславець. Тому оздоровлення психологи починають зі зняття заперечення — для цього людина повинна прийняти дійсність і виплакати накопичені емоції.

Копати, няньчити, творити

У відповідь на стрес організм реагує виробленням енергії. Так задумано природою. Але, як правило, шоковані люди цю енергію майже не використовують, і тоді не витрачена, вона трансформується в м’язові затиски. Вони, в свою чергу, призводять до блокування нервової системи. І далі, за законами психосоматики, розвиваються хвороби тіла. Тому психологи радять переселенцям йти від зворотного і навантажувати м’язи (робити зарядку, самомасаж стоп, рук, копати грядки). Потихеньку відходять блоки, нормалізується сон — і з’являються сили діяти, адже затиснута енергія вивільняється.

Одночасно з цим психологи допомагають переселенцям знайти ресурси для подолання травми. «Для когось це побавити дитину товариша по нещастю, поки той зайнятий, для когось — виразити себе за допомогою акварелі», — говорить психолог Ірина Нагальцева. Але буває так, що людина не знає свого джерела сил. Розуміння приходить під час роботи з психологом. «Одній жінці нічого не хотілося. Під час сеансу вона розповіла мені сон, — згадує Ірина Шербакова. — Він був про вікно: світле, широке. Описуючи його, вона вживала слова «тепле», «приносить людям світло і захищеність». І так по асоціативному ланцюжку ми вийшли на те, що жінка порівняла себе з ним, згадала, як добре їй було, коли вона допомагала іншим. І аж засяяла: «Так, це моє джерело сил — допомагати!»

З дітьми психологи працюють за допомогою арт-терапії: малювання та ліплення стають не тільки лікуванням, а й діагностикою. При цьому стандартного трактування дитячої творчості немає і бути не може. Адже діти — неперевершені фантазери. І кривавий колір далеко не завжди символізує агресію. «Ми завжди запитуємо діток, що означає та чи інша деталь або відтінок в їх роботах. І якщо — негатив, разом шукаємо способи домалювати так, щоб переформатувати сюжет-мінус на плюс, — каже Катерина Єгорова. — Це допомагає дітям «перемалювати» картинку світу і свої емоції на позитивні».

Не вірять психологам

У відповіді на питання про найважчий момент в роботі з переселенцями, психологи одностайні: «Більшість не вірить, що психолог може їм допомогти. Вони уникають зустрічей і запевняють, що впораються самі і дітям самі допоможуть. Хоча відмова від допомоги — різновид посттравматичної поведінки».

«Ось вам випадок, — говорить Ірина Гуцало, волонтер однієї з благодійних організацій. — Одна мама не хотіла ніяких контактів з психологом. Вважала, що зможе відвернути 9-річну доньку активним дозвіллям. Дівчинка дійсно була спокійна і раділа розвагам. Але одного разу під час перегляду мультфільму, де вбивають дракончика, вона розридалася на весь кінотеатр. Мама не могла її заспокоїти більше 10 хвилин, а дочка все повторювала: «Я не буду більше боятися, я не буду плакати, все буде добре». Після цього мама-таки погодилася на сеанс у психотерапевта, де почула: здорово, що дівчинка нарешті виплакала свій страх».

П’ять способів зберегти спокій

Продумайте план відступу. На випадок вимушеного переїзду вирішіть зараз: куди ви поїдете, за які кошти будете жити, які речі візьмете, заручитеся підтримкою знайомих в інших регіонах і т. д. Це в рази знизить шок, якщо ситуація стане «гарячою».

Дбайте про тіло. Висипайтесь, стежте за харчуванням, робіть зарядку — відчуття контролю над своїм тілом додає впевненості в контролі над іншою частиною життя.

Стресова ситуація лякає насамперед тим, що ми боїмося: вона виявиться сильніше нас. При таких думках згадайте ситуації, з яких ви виходили переможцем. Детально випишіть їх у зошит — це додасть сил і знизить тривожність.

Знаходьте час для занять, які викликають у вас задоволення. Задоволення — механізм добування енергії. Щоб зберігати спокій
в потоці негативу, потрібні сили.

Заякорити на майбутнє. Ніщо так не заспокоює і не окрилює, як уявлення того, до чого ми хочемо прийти завтра. При цьому розбийте свої цілі на завдання і зробіть перший крок до них у найближчі 72 години.

Де допоможуть

Соціально-психологічний реабілітаційний центр ІСПП НАПН України
(099) 093-80-10 (гаряча лінія), (093) 346-67-33, (068) 699-41-71

«Лікарі без кордонів»
(044) 253-85-40

Патріарший собор Воскресіння Христового
(068) 114-38-47

Видубицький відновлювальний центр
(044) 537-20-22

Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПНУ
(044) 288-33-20

Медцентр психотерапії, психіатрії та практичної психології «Софія»
гаряча лінія: (099) 022-11-84, (044) 592-14-04, (044) 289-31-16

Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій
(099) 093-80-10, (068) 699-41-71, (093) 436-67-33