Своєю новою картиною режисер Крістофер Нолан (Christopher Nolan) постарався догодити самій різношерстій публіці — «Інтерстеллар», очевидно, не розчарує ні любителів наукової фантастики, ні шанувальників сентиментальних драм. Головний герой пускається в міжзоряну експедицію для того, щоб знайти планету, куди можна було б евакуювати жителів Землі, яка знаходиться на межі загибелі. Але головне питання — чи коштує благо всього людства щастя власних дітей залишається для підкорювача космосу без однозначної відповіді.

Фільм Крістофера Нолана «Інтерстеллар» був заявлений як одна з головних подій нинішнього кінороку, і, загалом, виправдовує ці райдужні очікування. Культовий автор «Темного лицаря» і «Начала», який підхопив проект, коли від нього відмовився Стівен Спілберг, підтвердив свою репутацію майстерного виготовлювача блокбастерів і не дарма витратив $ 165 млн, виділені на зйомки картини. Ідея фільму народилася ще кілька років тому у продюсера Лінди Обст, що запросила в якості головного консультанта картини відомого фізика-теоретика Кіпа Торна. Він, до речі, поставився до справи з надзвичайною ретельністю, провівши допитливі обчислення і написавши точні математичні формули для опису того, як простір спотворюється і як повинна виглядати чорна діра.

Всі ці візуальні фантазії втілені в «Інтерстеллар» на високому технологічному рівні, за що, ймовірно, окремо треба подякувати художнику Нейтану Краулі, а ще більшою мірою — оператору Хойте Ван Хойт, який зумів знайти на нашій планеті заповідні місця, що виглядають як інопланетні пейзажі (кадри з гігантськими водяними валами або підступними торосами крижаної пустелі просто заворожують своєю красою), а також з толком витратити виділені на фільм кошти для павільйонних зйомок, де один тільки макет космічного корабля представляв собою грандіозну конструкцію вагою в 4,5 тонни.

Втім, вся ця наукова начинка, що надає роботі Крістофера Нолана гордовитий профіль «інтелектуального кіно» і змушує нещасних глядачів періодично напружувати мозок, вслухаючись в діалоги героїв, що рясніють термінами на кшталт «горизонту подій» і «гравітаційної сингулярності», мабуть, не настільки вже і важлива. Як і личить фільму про космічну подорож, упор тут все-таки зроблений на всілякі атракціони. До того ж, справно слідуючи новому голлівудському тренду, режисер майструє такий собі жанровий гібрид, з’єднуючи фантастику з самої що ні на є реальною психологічною драмою.

Власне, події першої частини фільму відбуваються саме на Землі. Вона, згідно прогнозам не надто оригінальних в цьому питанні авторів, дуже скоро стане непридатною для життя. Забувши про розвиток технологій, людство вирішило зосередитися виключно на боротьбі за їжу, а найбільш затребуваною в світі, де в пилових бурях гинуть посіви злаків і люди вже чи не задихаються через зниження рівня кисню в атмосфері, стане професія фермера. Колишній інженер і пілот НАСА, вдівець з двома дітьми-підлітками Джозеф Купер (Метью Макконахі) вимушено перекваліфікувався в фермера, хоча і тяготиться новою роллю, зітхаючи: «Раніше ми дивилися в небо і шукали своє місце серед зірок, а тепер колупаємося в землі».

Втім, марно намагатися вирощувати кукурудзу (пшениця і навіть картопля на планеті вже не родять) героєві належить не дуже довго. Майже містичним чином він потрапляє в лабораторію свого колишнього начальника, професора-астрофізика Бренда (Майкл Кейн), що виявив в районі Сатурна щілину, через яку можна пробратися до сусідньої галактики, де теоретично можна знайти територію, куди вдасться евакуювати приречене на загибель від голоду і задухи людство. Купер, помучившись вибором між любов’ю до сім’ї і шансом врятувати земну цивілізацію, зрештою, погоджується очолити міжзоряну експедицію. З ним на космічному кораблі виявляється і дочка професора Амелія (Енн Хетеуей), з якої, що, безумовно, теж банально, у героя виникнуть ліричні стосунки.

Було б занадто сміливо стверджувати, що Метью Макконахі грає у фільмі Крістофера Нолана кращу роль у своїй кар’єрі, але не можна не відзначити прозорливість режисера, заманивши в свій проект актора ще до того, як той блиснув в серіалі «Справжній детектив». Так чи інакше, але Макконахі приносить в «Інтерстеллар» справжні драматичні переживання, представляючи свого героя не бравим підкорювачем космосу, а глибоко самотньою людиною, яка сумніваються в правильності свого вибору. І відповідь на те, чи варто благо людства щастя власних дітей, в результаті не здається однозначною.

«Інтерстеллар» вже не раз порівнювали з класичною «Космічна одіссея 2001 року» Стенлі Кубрика, до якої, до слова, сам Крістофер Нолан не раз апелює у своєму фільмі. Думається, що все-таки ця паралель не зовсім коректна. Кубрик — видатний художник, поет і філософ — завжди зупинявся на грані, де неможливо дати остаточну відповідь, твердо віруючи в те, що світ зобов’язаний хоч в чомусь залишатися для людини таємницею. Нолан — умілий комерційний режисер і безумовний прагматик — переконаний, що знання — сила, і готовий дати відповідь на будь-яке, саме неординальне питання. Навіть любов у нього вимірюється в арифметичних одиницях. Хоча, звичайно, прекрасно, що єдиним засобом порятунку людства він все-таки вважає любов.