Як не впасти в паніку під час кризи

Подивитись всі дописи у розділі: Суспільство. Розміщено: 13.11.2014 в 9:18.
Як не впасти в паніку під час кризи

Стабільність — це великий і світлий міф. Її ніколи не було і ніколи не буде.

Відомий блогер Аріна Холіну вважає, що ніякі фінансові кризи не повинні змусити людину перестати радіти життю.

— Я чудово пам’ятаю, що таке бути зовсім без грошей. Це не коли їх мало або менше, ніж зазвичай, а коли їх зовсім, фізично немає.

1998 рік, раптова і стрімка криза. Мені 21 рік, я тільки почала писати в журнали і розлучилася з чоловіком. І раптом усе розвалилося. Видання, з якими я працювала, або затримували гонорари, або перестали платити зовсім. Двісті доларів США здавалися пристойною зарплатою, на яку погоджувалися мої однокурсники, випускники елітних вищих навчальних закладів.

Це був час, коли мені майже буквально нічого було їсти. Заощаджень в 21 рік у мене, зрозуміло, не було. Мій денний раціон складали морквина, сметана, хліб і дешеві карамельки. Вечеряти я їздила в інший кінець великого міста до трохи більш забезпечених друзів.

Одного разу я сиділа зовсім сумна, навіть в деякій паніці від повної неможливості що-небудь змінити прямо зараз, і на мене зійшла вселенська байдужість і умиротворення. Варіанта-то всього два: або я все-таки помру від голоду, або все налагодиться і гроші звідкись візьмуться. І дійсно, вони звідкись взялися — як тільки я заспокоїлася.

Це я до того, що будь-яку економічну кризу супроводжують паніка і депресія, що природно. Але тільки буває, що й паніка, і депресія стають вже рушійною силою цієї кризи.

Я чудово пам’ятаю, як в «Комерсанті» вийшла стаття, загальний зміст якої був у тому, що Альфа-Банк розоряється. І гроші в мене тоді були саме в Альфа-Банку. Причому я повернулася з відпочинку, і мені потрібно було зняти хоч трохи готівки. Заради цього я й пішла в банк, де побачила величезну юрбу наляканих газетою вкладників. Одночасно магазини на всякий випадок перестали приймати картки Альфа-Банку. Було весело. У підсумку Альфа-Банк перестав видавати готівку, що врятувало і банк, і гроші вкладників.

Паніка — відмінний спосіб створення хаосу і проблем.

Зараз всі в легкій істериці через те, що гривня дешевшає. Так, це важко для населення. І завжди здається, що ось тільки-тільки в твоєму житті все стало добре, як відбувається черговий колапс, і тебе відкидає назад. Але ці потрясіння — частина нашого життя. Вони відбуваються постійно. Добре вже, що хоча б у тій місцевості де я живу немає війни, крові та розрухи.

Ми пам’ятаємо саме дно. Коли ми купували будь-яку їжу — тільки тому, що вона їжа. Мої друзі місяця два жили на мішку рису і кураги. В гості замість пляшки вина приносили оливкову олію — безцінний подарунок.

США, Канада, Німеччина пройшли через Велику депресію (зараз депресію називають рецесією, щоб не звучало так депресивно). Після війни Європа була розорена — люди не могли купити дітям цукерку (почитайте мемуари Кіта Річардса з «Роллінг Стоунс»). Все це трапилося в осяжному минулому — це життя наших бабусь, батьків. Нафтова криза, розвал СРСР, чорний вівторок, 1998, 2008 рік — ми стрибаємо по купинах все життя. Крім наших особистих фінансових неприємностей.

Ось ми сидимо з другом, і він жахливо переживає. Зарплата в гривнях. Як не дивно, у мене теж (як у всіх). І я заробляю набагато менше, між іншим. Він заламує руки: «Що робити? Що робити?» Що тут можна зробити? Скоротити витрати. Переключитися. Вписатися в нову реальність. Інших варіантів немає.

Це такий процес життя: кожен день відбувається щось нове, і не завжди приємне. Сьогодні ти можеш собі дозволити в будь-яку мить виїхати на місяць в Південну Африку і є там їсти жирних великих устриць, а завтра купуєш сосиски подешевше.

Стабільність — це великий і світлий міф. Її ніколи не було і ніколи не буде.

У нас ось падає гривня, а вся Європа задушена податками, і вони тільки ростуть. Держава під будь-яким приводом знайде спосіб відібрати гроші у громадян. Якщо ти працюєш, наприклад, в Данії і отримуєш величезну зарплату, то не побачиш своїх грошей до самої пенсії: після всіх виплат, включаючи оренду квартири, у тебе на руках буде щось, трохи що перевищує прожитковий мінімум. А ціни в магазинах, між іншим, високі. Звичайно, це втіха, що коли-небудь ти станеш забезпеченим пенсіонером, але тільки от ніхто не може вгадати, що станеться через двадцять років. Громадяни США, наприклад, в 2008-му відмінно пролетіли зі своїми пенсіями: в фондах швидко згоріла частина грошей на старість. Не кажучи вже про відоме банкрутство енергетичної компанії Enron, яка залишила всіх співробітників без заощаджень.

Але люди все одно купують, ходять в ресторани, їздять у відпустку — як кажуть, караван йде. Зараз нас, судячи з усього, здорово пограбують, а потім все, як звичайно, налагодиться.

Мій батько, великий поет Ігор Холін, народився в Громадянську війну, був у дитячому будинку, був безпритульним, військовим, офіціантом, поетом, торгував антикваріатом. Він зачепив майже всю історію ХХ століття, побачив все найстрашніше, що трапилося за його 80 років. Він був бідним і багатим, він тричі помирав: два рази на Світовій війні, востаннє по-справжньому, від раку, він був самотнім і нещасним, сидів в таборі, був чоловіком, батьком, генієм, ідолом, улюбленцем жінок, об’єктом ненависті, письменником, якого не публікували, якому не дозволяли працювати. Коли я думаю про його життя, то розумію, що наші дрібні страждання, всі ці втрати доходу в 100% на курсі валют, всі ці переживання (є устриці в ресторанах або немає їх) — все це пил, якому ми надаємо занадто багато значення. Так, це важливо, але не настільки, щоб психологічно залежати від того, на що ти не можеш вплинути.

Ми можемо тільки продовжувати працювати, веселитися, навіть витрачати гроші на дурниці (нехай і помірно).

З колишнім чоловіком у нас була така домовленість: коли ми опиняємося у фінансовій дірі (а ми часто там бували) — треба піти і спустити останні гроші (в нашому становищі це означало або поїздку до Пітера, або ресторан, а в особливо запущених випадках — похід в кіно). Треба забути про те, що ти на грані бідності.

Так, це все такі містично-економічні маніпуляції на кшталт «парадокса ощадливості», але вони чомусь дивним чином працюють.

Життя триває. Ніщо не повинно заважати нам бути щасливими і веселитися, навіть якщо немає грошей. Ми ж усі вже сто раз відчули на собі, що «немає грошей» — це тимчасове. А ось депресія — назавжди, варто тільки почати.

Інші статті по темі:

Обговорити статтю на форумі



Loading...
©  Новини України на Rivnist.In.Ua - незалежний погляд на новини в Україні та світі, зокрема: політика, суспільне життя, економіка, кримінал, події, спорт, культура.  2010-2015