З понеділка в силу вступили всі обіцяні заборони — офіційно «самознищилася» банківська система, перервалися поставки ліків. Від таких змін тут же пішов в анабіоз бізнес. Адже за відсутності доступу до рахунків всі капітали підприємств, які раніше «працювали», тепер повисли мертвим вантажем.

Простим донеччанам теж не позаздриш. Вранці в понеділок мешканці обласного центру що залишилися (яких, до речі, соціологи нарахували більше 750 тисяч), масово вперлися в закриті двері магазинів, лікарень та аптек.

Ранок першого буднього дня почався для городян із ще одного стресу. У самому людному місці Донецька — на єдиному автовокзалі по гучному зв’язку оголосили: всім вийти з будівлі.

Коли з’ясувалося, що це не обіцяна «транспортна блокада», якою лякали останній тиждень, а звичайне мінування — донеччани видихнули з полегшенням.

Про вибухівку в будівлі «Південного» повідомили по телефону. Адміністрація тут же вирішила: евакуювати. Однак видворити городян виявилося не так просто. З холу кілька сотень людей виштовхали тільки збройні люди, які через півгодини оголосили: мін немає, можна повертати в каси.

В супермаркетах покупці збуджені.

— Ну і ціни! — Шумлять городяни в черзі за овочами, але картоплю справно беруть. У відповідь на закиди співробітники магазину тільки зітхають: мовляв, це ви не нам, а постачальникам скажіть.

— Половина не хоче сюди їздити взагалі, інші підняли ціни, — намагається пояснити дівчина у фірмовому фартусі. — А з сьогоднішнього дня і зовсім невідомо, що буде. За готівку ніхто не хоче постачати, а з безналом ми вже не можемо.

Те, що «з безналом не можемо», помітно вже в черзі до каси. Продуктові набори на стрічці скромні, а покупці всі до одного заклопотано перераховують готівку в гаманцях та підраховують в голові суму.

— Давайте спочатку порахую, а пробивати не буду? — дбайливо пропонує касир і пояснює: — Зараз багатьом грошей не вистачає, а повернення оформляти довго — черга нервує.

За звичкою дістаю з гаманця картку. Черга здивовано дивиться. Мовляв, чого це вона?

— Дівчина, ну ви як з іншої планети! — роздратовано говорить чоловік за мною.

У холі супермаркету — там, де раніше було не менше 12 банкоматів, — порожньо.

— На вихідних вивезли, — пояснює прибиральниця, обтрушуючи від снігу килимки на вході.

З фінансової блокадою тут же прикрилися дрібні магазинчики. Про те, що ось-ось закриється, оголосив гіпермаркет великої європейської мережі, який ще рік тому взявся будувати поруч другу чергу з кінотеатром і катком.

— Ми не працюємо, — сумно оголосила провізор однієї з найбільш лояльних за цінами аптек центрального району. І винувато пояснила: — Поставки перекрили, зараз складемо все, закриємо бухгалтерію і будемо вітрини забивати.

«На горло» аптекам наступила ще один «заборона 1 грудня». З цього дня українські постачальники ліків не беруться возити медикаменти в зону АТО. Для тих фармацевтів, які вирішують залишатися на своїх місцях, один вихід — шукати постачальників в Росії. Але цей процес може затягнутися на довгі місяці. Самі провізори кажуть: ті, хто не закриється, в найближчі тиждень-два розпродадуть залишки. Що буде далі — ніхто не знає.

Вже зараз, за оцінками соціологів, тільки в Донецьку закриті близько 40% аптек.