Ціла низка трагедій останніх днів, безперервні обстріли, оголошена система перепусток, яка ще до кінця не вступила в силу, змушують все більше жителів Донбасу екстрено збирати валізи. Тільки за офіційними даними потік переселенців за останні кілька тижнів зріс до літніх показників, коли від війни бігли навіть найстійкіші. Цифри ж за всі 8 місяців бойових дій на сході, які оприлюднили на днях, шокують — змінити місце проживання через війну були змушені в 17 разів більше людей, ніж після Чорнобильської аварії.

Сьогодні влада каже про майже мільйон переселенців зі сходу. У ООН цифри ще більше — по країні розселилися понад 610 тисяч осіб з гарячих точок Донбасу. Ще 594 тисяч втекли в сусідні держави.

У сусідній Росії раз у раз повідомляють про черги на пропускних пунктах на Донбасі і переповнених таборах для біженців у Ростовській області. Кажуть: у міграційній службі за весь час відзначилися 800 тисяч жителів українців, які втекли від війни.

Проаналізувавши таку статистику, спробуємо зрозуміти, а хто ж ті люди, які, незважаючи на снаряди, фінансову і транспортну блокаду, проблеми з роботою, ліками і продуктами, все-таки не кидають свій будинок.

Пенсіонери та інваліди: переїхати немає можливості

Найбільш незахищені верстви населення зараз виживають як можуть. Особливо важко слабким і знерухомленим — в кращому разі волонтери принесуть їм трохи їжі додому. Трохи легше тим, хто за допомогою може сходити сам. Втім, і для тих, і для інших дорога на мирні території закрита в рівній мірі. Причин — маса! Про які переїзди може йти мова, коли і поворухнутися складно? Коли вийти у двір — все одно, що подолати шлях на Голгофу? Коли немає грошей навіть на їжу, а сподіватися нема на кого?

Старики і інваліди не виїжджають оскільки не вірять, що на «великій землі» їм допоможуть влаштувати побут. Втім, донеччани кажуть: не зірвати з місця навіть тих старих, у кого є рідні і близькі, які готові забрати їх з собою.

— Мої літні батьки навіть слухати нічого не хочуть про переїзд, — розповіла донеччанка Марина Копещік. — Постійно говорять про те, що старі дерева не пересаджують. Вмовляємо вже півроку — марно.

Важкі на підйом літні люди, яких тільки за даними пенсійного фонду в Донецьку більше 270 тисяч, змушують відмовитися від ідеї переїзду і своїх дітей середніх років. Донеччани кажуть: не кидати ж рідних людей похилого віку напризволяще? За нашими приблизними підрахунками, ця частина людей, що залишилися в Донецьку — більше третини від усіх, хто вирішив не переїжджати.

Бюджетники: працювати за безкоштовно змушує совість

Ще одна категорія тих хто залишився — вчителі та лікарі. Кажуть: хоч життя і змушує пакувати валізи, робота не відпускає.

— Як я можу бігти, якщо кожен день до мене в клас приходять як мінімум 15 дітей. Ці сім’ї не можуть нікуди виїхати, можливості не дозволяють, і цим дітям потрібне майбутнє. Як ми можемо перестати ходити до школи і проводити уроки? Як будемо дивитися в очі цим дітям та їх батькам, які сподіваються хоч на якусь освіту? — Пояснює вчитель математики однієї з донецьких шкіл Наталія Терентьєва.

У медиків ситуація і зовсім патова. Кинути роботу — все одно, що забути про клятву Гіппократа.

— Відгул взяти в цій ситуації совість не дозволяє, як тут звільнятися, коли кожен день десятки поранених?, — розповідає хірург-травматолог Михайло Оверко. — Це зрадити колег, які і так зашиваються з такою кількістю роботи, і залишити без допомоги пацієнтів, які бувають настільки важкими, що година зволікання може коштувати життя.

Зараз і ті, й інші працюють зовсім без грошей. Розповідають: востаннє зарплату від «ДНР» бачили ще на початку осені, а від держави — в середині літа. Скільки педагогів і медиків не виїхало, порахувати складно. Самі вони кажуть: у Донецьку в кожній лікарні залишилося приблизно 75% персоналу, в працюючій школі — близько двох третин від педколективу.

Співробітники діючих підприємств: тому що тут є справа

Справно ходять на роботу і працівники деяких фірм, які залишилися в Донецьку. Як не парадоксально, вести справи у військовому місті, незважаючи на всі перепони, продовжують шахти, заводи, мережі супермаркетів, салони краси, постачальники ліків, служби таксі і багато інших. Їх співробітники — з тих, хто поки вдома має відносно стабільну роботу і навіть отримує за неї гроші. Вони кажуть: не виїжджають виключно через це. Мовляв, тут хоча б справа є, а де знайти роботу переселенцю в інших містах — велике питання.

Прихильники «ДНР»

У всіх трьох категоріях є й ті, хто залишається вдома виключно з ідейних міркувань. Скільки їх — порахувати неможливо. Частина взяли в руки зброю, частина — очікують вирішення конфлікту пасивно. Єдині в одному — надії на майбутнє і борг перед власним містом. Кажуть: триматися за будинок будуть до останнього.

КОМЕНТАР волонтерів

Енріке Менендес, активіст ініціативної групи «Відповідальні громадяни»: Те, що Донецьк спорожнів — міф

— Не поїхали в першу чергу ті люди, у яких немає можливості, як фінансової, так і фізичної. Мова йде про немобільні групах населення, серед яких старі, інваліди та інші вразливі категорії людей. Для багатьох просто вийти з дому це величезна проблема, а якщо якимось дивом вдасться евакуюватися в інше місто, то почати нове життя на новому місці — зовсім нереально, враховуючи той низький рівень допомоги, яку дає держава.

З приводу тих, хто має можливість, але все ж залишається в Донецьку. Таких людей можна розділити на декілька категорій:

— Ті, хто ідейно підтримують «ДНР», таких безумовно меншість, але вони все-таки є.

— Ті, хто зберіг робочі місця і прив’язаний до своєї роботи. І таких людей досить багато, не дивлячись на те, що економіка регіону скоротилася на 70%, та все ж залишилися 30 — це величезний пласт підприємств та робочих місць.

— Люди, яким не на кого залишити літніх або хворих родичів.

— А також люди, які не хочуть кидати рідний дім, переконані, що там де вони народилися і провели все своє життя, там повинні і залишатися не дивлячись ні на що.

Хочу окремо спростувати міф про те, що Донецьк порожній — це в корені невірно. Так, дійсно з міста виїхало безліч людей, але більша частина все-таки залишилася — з мільйона жителів зараз в місті знаходиться близько 750 — 850 тисяч чоловік. Під час активізації бойових дій відтік людей підвищується, але коли стрілянина вщухає, багато хто повертається назад. До речі, є безліч сумних історій про те, як донеччани не змогли знайти себе на новому місці. Я знаю людину, яка разом зі своєю фірмою ще влітку перебралася до Києва. Вона думала, що залишає Донецьк назавжди — перевезла навіть великогабаритні меблі. Потім через кризу фірма скоротила кілька десятків співробітників і цей чоловік теж потрапив під скорочення. Знайти нову добре оплачувану роботу в столиці у нього не вийшло, а заробляти копійки не можна, тому що оренда житла в столиці дуже дорога. І в підсумку він повернувся в рідний Донецьк і влаштувався на свою стару роботу — лікарем у лікарні.

Міста, які покинуло найбільше жителів

З деяких населених пунктів виїхало до половини жителів. Головними причинами міграції соціологи називають: активні бойові дії, безробіття та зруйновану комунальну інфраструктуру.

Зугрес — 44%
Авдіївка — 41%
Кіровське — 40%
Докучаєвськ — 35%
Єнакієве — 33%
Сніжне — 32%
Ясинувата — 31%
Донецьк — 30%