Експерти назвали п’ять прізвищ вірогідних наступників Арсенія Яценюка

Кабмін знаходиться в епіцентрі найгучнішого скандалу останніх років, і в Раді вже звучать прізвища наступника Яценюка. Але чи справді настав час прощатися з урядом камікадзе?

Напевно, кожен розуміє: не можна говорити про те, що реформи стартували в минулому році. Заважала війна і передвиборчий період. Ніхто за великим рахунком не хотів брати на себе відповідальність. Втім, це стандартні процеси для політиків усіх країн. Зате тепер надолужили з лишком — в заслугу цьому Кабміну запишуть і підвищення тарифів на газ, і 25-відсоткову інфляцію, і масові звільнення. Чи дадуть вони результат, все ще залишається під питанням.

Три цілі реформ Кабміну

У Кабміні кажуть, що таким чином рятують країну. Міністри в телеефірах запевняють, що ми знаходимося на першому етапі антикризового плану — стабілізації фінансів. Глава Мінфіну Наталія Яресько залізними ножицями пройшлася по статтях бюджету і різала все, що потрапляло під руку. Її головна мета — скоротити витрати і таким чином зміцнити гривню.

Друга з позначених цілей уряду — завести в країну міжнародні фінанси. Першопрохідцем став МВФ, але його кошти в Україні не затримаються і підуть на виплату зовнішніх боргів. Але МВФ, говорив Яценюк, — це сигнал інвесторам: з цією країною можна мати справу. Сигнал сигналом, але українська реальність говорить про зворотне. Про те, наприклад, що правила гри на краще не змінюються. Так що поки черг з інвесторів під порогом Кабміну не видно, а старі загрожують піти.

Третя мета, про яку йшлося в програмі МВФ, — знизити інфляцію до прийнятних 5%. Вона поки залишається на рівні все тих же 25-ти. І це помітно по цінами: починаючи від проїзду в маршрутці і закінчуючи побутовою технікою.

Міністри нові, схеми — старі

Деякі наслідки скорочення відгукнулися Яценюку з несподіваного боку. Через півроку екс-головний податковий ревізор країни Микола Гордієнко заявив у прямому ефірі, що Кабмін настільки урізав фінансування, що дві третини контролерів пішли у відпустку за свій рахунок. А також звинуватив особисто прем’єра в потуранні корупціонерам. За даними Гордієнко, новий Кабмін використовував старі схеми і вже при Яценюку з Кабміну «вимили» близько 3,5 мільярда гривень.

Це найгучніший скандал з часів знаменитої прес-конференції Олександра Зінченка. Нагадаємо, тоді колишній глава секретаріату президента звинуватив у корупції «любих друзів» Віктора Ющенка. Той скандал закінчився істотним струсом політичної еліти — президент відсторонив Кабмін разом із прем’єром Тимошенко. Але зараз повторення минулого не буде, і головна причина — у Порошенка немає гідної заміни Яценюку.

— За великим рахунком президента влаштовує ситуація, що склалася і нинішній Кабмін. Виходить, що позитивні зміни йдуть через Адміністрацію президента, а негативні, такі як підвищення тарифів, — через Кабмін, — поділився своєю думкою політолог Віктор Небоженко.

Хто займе крісло прем’єра?

Прізвища претендентів на місце Яценюка називаються, але поки вони не виглядають переконливо.

— На посаду прем’єра претендують чотири людини — Наталія Яресько, Володимир Гройсман, Юлія Тимошенко та Ігор Кононенко. Це те, що відбувається зараз в кулуарах, ті прізвища, які обговорюються, — сказав в ефірі каналу «112» нардеп Борислав Береза.

Зрозуміло, що підсумкове рішення буде прийматися зовсім не в кулуарах Ради. Є й інші кандидатури, а у кожного з цих є свої недоліки і кожен з них по-своєму невигідний Петру Порошенко.

Отже, Наталія Яресько — новачок у політиці, жорсткий і професійний менеджер. Вона вже заслужила репутацію і якщо стане главою Кабміну, то хабарникам не позаздриш. Але вона дуже тісно пов’язана з американцями і зовсім недавно отримала громадянство України. Вона не претендує на створення своєї політичної сили, на велику гру, і це по-своєму загрожує великими небезпеками.
Українські політики все-таки діють з оглядкою на людей, думають про імідж і бояться різати по-живому. Яресько вже показала, що не боїться.

Юлія Тимошенко — екс-прем’єр. Волі і знань управляти вистачає, але вона, що називається, «занадто боєць». Якщо в бій, то з шашкою, якщо потрібно залишитися при владі, то піде на будь-які коаліції, навіть широкі, навіть без оглядки на задекларовані політичні принципи. Чи потрібна Україні, крім війни на сході, ще й боротьба політиків з олігархами? Крім того, у неї з Порошенком такий величезний шлейф відносин, що вони й місяця не пропрацюють разом. Нагадаємо, після помаранчевої революції вона підтримала звинувачення проти «любих друзів», в числі яких був і Порошенко.

Володимир Гройсман — спікер, в недавньому минулому молодий мер з Вінниці, яка при ньому заслужила славу «української Європи». Але він все ще «не виріс» з тих часів, повністю асоціюється з президентом Порошенко.
Для президента, звичайно, заманливо отримати його прем’єром і на сто відсотків виключити ймовірність конфліктів між АП та Кабміном. Але в такому разі йому доведеться шукати нового спікера, шукати ласий шматок для «Народного фронту», який стане сильною і впливовою опозицією.

Ігор Кононенко — депутат і перший заступник голови пропрезидентської фракції Юрія Луценка. Тримається в тіні, але через нього проходять всі найгостріші питання. Традиція сірих кардиналів у фракції БПП в честі і тримається з часів Віталія Ковальчука. Але — знову ж таки — з практики: самостійними фігурами вони не стають.

Олександр Турчинов — у минулому права рука Тимошенко і самий органічний спікер після незабутнього Івана Степановича Плюща. Ніхто не очікував, що Турчинов так вдало впишеться в крісло глави парламенту, він однією лівою розправлявся з норовистими депутатами. Після цього Порошенко було дуже складно знайти йому гідне місце поза стінами парламенту. Турчинов погодився стати головою РНБО тільки після обіцянки підсилити цю посаду спеціальним законом. Але міняти Яценюка на Турчинова безглуздо — вони грають в одній зв’язці «Народного фронту».

Чи можуть віддати посаду опозиції?

Нічого подібного не було в історії української політики, тому, виглядає припущення неправдоподібним.

— Це нереально, — вважає політолог Володимир Цибулько. — У них дуже мало голосів, а за логікою портфель першого міністра отримує найчисленніша фракція. Крім того, коаліція все ще жива, а прем’єр — продукт її роботи. Якщо перед місцевими виборами деякі фракції спробують вибити собі преференції і на цьому грунті розхитають коаліцію, тоді перестановки і відставки можливі.

Але, з іншого боку, перспективи «широкої коаліції» Юлії Тимошенко і Віктора Януковича здавалися не менш фантастичними, а ледь не збулися. Нинішня опозиція відчуває себе більш ніж комфортно. Досить підняти статистику голосувань у Раді, щоб зрозуміти: вони спрацювалися. Якщо дивитися з цієї точки зору, то крісло прем’єра стає ближче Опозиційному блоку в цілому і Сергію Льовочкіну зокрема.