Виявити синдром подразненого кишечника непросто. І все ж такий діагноз останнім часом ставлять все частіше. Як бути, якщо ви в числі тих, кого здолала ця напасть?

Наш експерт — гастроентеролог-гепатолог, дійсний член гастроентерологічної асоціації, кандидат медичних наук Давид Матевосов.

Хвороба-невидимка

Люди, що страждають синдромом подразненого кишечника СПК (рос. Синдром Раздраженного Кишечника — СРК), місяцями, а часом і роками ходять по лікарях. Їх обстежують і кажуть: «Порушень не виявлено». Але пацієнта це не заспокоює, а навпаки, турбує, адже відчуває себе він погано. Когось мучать часті тривалі запори, когось, навпаки, діарея. Деякі люди скаржаться на біль у животі, інші на метеоризм.

Вся справа в тому, що синдромом подразненого кишечника — функціональне захворювання. Тобто з погляду анатомії ніяких змін в кишечнику не відбувається: немає ні запалення, ні виразок, ні поліпів. При обстеженні орган виглядає як здоровий. Проте працює він неправильно.

У нормі в товстій кишці з перевареної їжі всмоктується вода, формуються і просуваються до кінця харчового тракту калові маси. У людей, страждаючих СПК, одна або кілька цих функцій виконуються не так, як задумано природою. Звідси — нездужання.

Виділяють кілька типів синдрому подразненого кишечника. Найбільш поширені два з них.

При гіпермоторному типі СПК частішає і посилюється перистальтика кишечника, і він спорожняється швидше. Вода з перевареної їжі не встигає в належному обсязі всмоктатися, і стілець стає рідким. При гіпомоторному типі все навпаки — кишечник стає млявим, з’являється схильність до запорів.

Чому хвороба виникає, поки до кінця не з’ясовано. За однією з версій, даний синдром — наслідок гострих кишкових інфекцій: сальмонельозу, ротавірусу, лямбліозу, дизентерії. У кишечнику є особливі рецептори, які реагують на різні подразники. Наприклад, на тиск, який чинять на кишкову стінку калові маси, або на хімічний склад цих мас. «Зчитуючи» цю інформацію, рецептори посилають сигнал у головний мозок, а він дає команду кишечнику: провести хвилю перистальтики, почати всмоктувати воду, уповільнити або прискорити роботу. Під час гострої стадії інфекції рецепторний апарат може пошкоджуватися. І тоді рецептори починають неадекватно реагувати на подразники і продовжують робити це, навіть коли основна хвороба вилікувана.

За іншою теорії, СПК — це проблема не стільки травна, скільки неврологічна. Під час стресу, депресій, психоемоційних переживань центри мозку, відповідальні за моторику шлунково-кишкового тракту, приходять у збудження, і це стає причиною позовів в туалет. До 80% пацієнтів стикаються з синдромом роздратованої кишки саме з цієї причини.

Ось чому, якщо діагноз СПК підтверджений, потрібна консультація не тільки гастроентеролога, але й невролога і психотерапевта. Ці фахівці допоможуть підібрати препарати, які зменшать перезбудження, тривогу або, навпаки, підвищать тонус. Без такого лікування прийом гастроентерологічних ліків часто не дає бажаного ефекту.

Але все ж, перш ніж приступати до терапії, потрібно бути точно впевненим, що у пацієнта саме СПК. Синдром подразненого кишечника — це діагноз виключення: його ставлять, лише переконавшись, що у людини немає іншої патології органів травлення. Тому не дивуйтеся, якщо обстежень буде багато.

Щоб оцінити стан кишечника, побачити, що в ньому немає пухлин, запалення, поліпів, потрібні колоноскопія або іригоскопія (рентгенологічне дослідження з барієм). Потрібно здати загальний аналіз калу, щоб зрозуміти, яка їжа перетравлюється, а яка ні. Важливо виключити лактазну недостатність і непереносимість глютену, які також можуть призводити до діареї. Перевіритися на кишкові інфекції. Упевнитися, що хвороба не пов’язана з наявністю в кишечнику паразитів. Провести УЗД органів черевної порожнини, щоб з’ясувати, що кишкові розлади не є наслідком проблем з підшлунковою залозою і жовчним міхуром.

Як лікувати СПК?

Підходи до терапії синдрому подразненого кишечника значно різняться в залежності від того, які прояви переважає — діарея або запор.

При рідкому стільці потрібно в першу чергу знищити патогенну і підтримати нормальну мікрофлору кишечника. Також рекомендоване застосування адсорбентів; які вбирають з кишечника токсини, гази, подразнюючі речовини і виводять їх з організму. Якщо потрібне тривале застосування таких препаратів, лікар зазвичай призначає селективні засоби, які не адсорбують вітаміни.

Необхідні ліки, які нормалізують моторику кишечника, і спазмолітики, що зменшують спазми і надмірні скорочення мускулатури товстої кишки.

Якщо позиви в туалет тісно пов’язані з хвилюванням, можуть призначатися препарати, які пригнічують перистальтику кишечника. Постійно використовувати їх не можна, а от іноді — навіть корисно. Якщо людина знає, що їй належить хвилюватися (наприклад, виступати перед аудиторією), вона може заздалегідь прийняти препарат та убезпечити себе від небажаних симптомів.

При запорі лікування зазвичай починають з корекції способу життя. Хворому радять пити не менше 2 літрів рідини на день (якщо немає протипоказань). У літньо-осінній сезон потрібно з’їдати до кілограма овочів і фруктів, в зимово-осінній — до півкілограма. Також корисно включити в раціон висівки. Якщо за 2-3 тижні всі ці заходи не дають належного ефекту, постає питання про використання проносних засобів. Призначати і підбирати їх обов’язково повинен лікар, тому що не всі препарати цієї групи безпечні. Обов’язково проконсультуйтеся з ним!