Харківський мер Геннадій Кернес вже неодноразово був замішаний у всіляких скандалах, а також в антиукраїнських діях. Суди проти нього проходять мляво: їх або зривають, або переносять. А відповідальність за розмахування російськими прапорами, на пару зі своїм другом Михайлом Добкіним, у найскладніші часи для країни, поки для обох не настала — явна недоробка Служби безпеки України.

Як зазначає група Інформаційне опір, людина, яка стояла біля витоків полку «Азов», а нині народний депутат Верховної Ради України Андрій Білецький охарактеризував Кернеса двозначно — з одного боку він якісний керівник, а з іншого боку — злодій і сепаратист. Складно сказати, за яку з частин даної характеристики голосуватимуть місцеві жителі, але зацікавлені кола стали так чи інакше піарити обидві сторони висловів про харківського мера.

Однак при найближчому розгляді діяльності Геннадія Адольфовича на посту харківського градоначальника, варто зазначити, що якою би її ефективною ні вважали, цей великий індустріальний центр поступово втрачає свої позиції в порівнянні з іншими містами-мільйонниками, і навіть з меншими обласними центрами. Всьому виною політика градоначальника, який, образно кажучи, здає місто в оренду. При порівнянні зі Львовом, наприклад, Харків програє, бо тамтешній керівник Андрій Садовий робить багато для того, щоб житель міста відчував себе в ньому господарем, а не дивився на приїжджих киян знизу вгору.

Але ж Львів набагато менше Харкова, та й великих підприємств в ньому немає, тому у нього зовсім інші шляхи, по яких він вибудовує свою популярність. Причому, дана популярність все вище, а статус звичайного львів’янина все більш поважаємий. Про харків’янина цього не скажеш, адже, якщо багато людей, навіть не побувавши у Львові, знають його пам’ятки або куди можна піти відпочити і перекусити, то об в два рази більшому Харкові практично нічого не відомо. У Харкові взагалі відсутня еліта як така, тут є якісь торговці, заможні підприємці, але немає вектора розвитку, харизми. Всі великі підприємці рано чи пізно переміщають свій бізнес у бік столиці чи Донецька, а саме місто для більшості є лише стартовим майданчиком.

Кернес не зміг і не став змінювати ситуацію, і в першу чергу «здав» Харків донецьким, тобто Ахметову і його соратникам. Ці особи згодом і допомогли меру в боротьбі з Олександром Ярославським, який мав у місті досить велику вагу. Заручником цієї боротьби стала частина майна останнього у вигляді футбольного клубу «Металіст», який на той момент був візитною карткою міста, а також стадіон з аналогічною назвою, в який Олександр Владиленович вклав десятки мільйонів доларів. Все це відразу відійшло під управління донецьких, які суми були компенсовані попередньому власнику і чи були компенсовані взагалі — є таємницею.

Таким чином, замість вирощування власних бізнес-еліт, які, в ідеалі, надалі просували б власний регіон, як це відбувається в інших великих мегаполісах країни, Геннадій Кернес завів на свою територію людей з Донбасу, які змогли гарантувати йому спокійне існування на високій державній посади. І забезпечення підтримки Кернеса стало придушенням місцевих бізнесменів, які замість самостійної діяльності були змушені працювати з-під донецьких.