Російські бомбардування Сирії – початок довгої і безглуздої війни
Подивитись всі дописи у розділі: Азія. Розміщено: 02.10.2015 в 21:06.Загалом, Сирію можна було б вже й не бомбити. Тому що завдання цієї військової операції були виконані заздалегідь. Розгортання російських бойових літаків на спішно облаштованій базі Латакії було зроблено з єдиною метою — змусити президента США Барака Обаму зустрітися з Путіним.
Після того як глава американської держави потиснув руку головному російському начальнику і крізь зуби з ним поговорив, до самої операції краще було б і не приступати. Однак діватися було нікуди: якщо розмахнулися, треба бити. Десять хвилин знадобилося Раді Федерації, члени якої обрані для захисту інтересів багатонаціонального народу РФ, щоб дати дозвіл президенту вплутатися в нову війну. Підозрюю, більше часу народним обранцям не відпустили, так як Путін вже віддав наказ про нанесення бомбових ударів по сирійській території.
Але якщо у Ради Федерації хоча б запросили формальний дозвіл, то американців кинули найгрубішим чином. Повітряні удари були розпочаті без будь-яких консультацій між російськими та американськими військовими, про що, власне, начебто і домовлялися міністри оборони США і Росії, а потім і президенти. Глава Пентагону відреагував миттєво, заявивши, що розчарований кричущим непрофесіоналізмом російських військових, які почали бойові дії, так і не домовившись з американцями про заходи щодо запобігання можливих інцидентів в повітряному просторі.
Результати авіаударів, як військові, так і дипломатичні, теж виявилися більш ніж сумнівними. Російські літаки атакували райони, де терористів з ІГ начебто не було. Більше того, представники так званої поміркованої опозиції вже повідомили, що під удари потрапили і мирні жителі. Нарешті, всупереч заявам Путіна, що він провів переговори з усіма зацікавленими сторонами, Саудівська Аравія заявила різкий протест і зажадала припинити бомбардування.
Усього цього звичайно ж слід було очікувати. Намагаючись схилити Захід до діалогу з допомогою розгортання військових сил в Сирії, Москва влізла в надзвичайно складний, дуже заплутаний конфлікт. З самого початку було очевидно: навіть символічна підтримка військ Асада неминуче викличе вкрай негативну реакцію в інших учасників цієї громадянської війни.
Логічно запитати: а чи досягла Росія не тактичних (змусити Обаму зустрітися з Путіним), а стратегічних цілей, оголошених російським президентом в ООН? Тобто просунули чи ні з ким не узгоджені авіаудари створення максимально широкої антитерористичної коаліції. Судячи з реакції США і Саудівської Аравії — ні. Більше того, Москва, схоже, не надто просунулася і в подоланні міжнародної ізоляції. Принаймні, американський міністр оборони сформулював це гранично конкретно: «У той час як ми наполягаємо на переговорах з російськими військовими по Сирії, я хочу абсолютно ясно вказати, що ці переговори ні в якому разі не скасовують нашого рішучого засудження російської агресії на Україну і наших санкцій».
Тепер звернемося до власне військової стороні справи. Дії розгорнутого в Латакії авіаполку явно нездатні принести істотний перелом у бойових діях. Три десятки літаків можуть здійснити 20-40 бойових вильотів на день. Для порівняння нагадаємо: сили очолюваної Вашингтоном коаліції за весь час операції здійснили 7200 бойових вильотів. Що, зауважимо, зовсім не зупинило бойовиків «Ісламської держави». Навряд чи в цій ситуації російська авіація володіє якимись істотними перевагами, які привели б до перемоги на полі бою. Швидше навпаки, у західних країн є як мінімум космічна розвідка. Їхні літаки злітають з аеродромів дружніх держав або з авіаносців. Питання про забезпечення боєприпасами не стоїть.
Перед російськими ж військовими встають непрості завдання. Сумніваюся, що вони володіють ефективною розвідкою в цьому регіоні. Стало бути, їм доведеться покладатися в основному на дані асадовскіх генералів, у яких можуть бути свої інтереси. Зокрема, не виключено, що вони спробують використати російську авіапідтримку в бойових діях не проти ІГ, а в протистоянні так званої помірної опозиції. Що й викликає жорстку реакцію сил західної коаліції.
Російським військовим також належить (у випадку якщо авіаудари будуть інтенсивними) доставляти в Латакію багато тон боєприпасів. А це можна зробити виключно морським шляхом. Ясно, що три-чотири старих десантних кораблі, які здійснювали доставку всього необхідного на етапі розгортання бази, з цим завданням не впораються. Необхідно буде використовувати цивільні судна, які можуть стати об’єктами терористичних атак. Та й сама база знаходиться в декількох десятках кілометрів від зони бойових дій. Не можна виключати, що антіасадовські сили зроблять наступ з метою захоплення бази та знищення літаків. Далеко не факт, що розгорнутої для її захисту батальйонної тактичної групи буде достатньо для ефективної оборони. Доведеться або спішно евакуюватися, або посилати ще війська. Останнє чревато втягуванням в наземні операції і, як наслідок, великими втратами. Нарешті, де гарантії того, що саме зараз терористи з ІГ не наміряться перенести війну на російську територію і не почнуть засилати до нас терористичні групи?
Насправді вже зараз очевидно, що Росія втягується у війну, в якій немає необхідності. У війну за розпорядженням начальників. У цій війні немає ясних військових цілей, бо перемогти в ній неможливо. Сил явно недостатньо для того, щоб вирішити навіть тактичні завдання. Загалом, всі умови для того, щоб ця війна була довгою і безглуздою…