Важливо, що Путін робить, а не говорить («The Atlantic», США)

Подивитись всі дописи у розділі: Огляд преси. Розміщено: 05.10.2015 в 6:02.
Важливо, що Путін робить, а не говорить («The Atlantic», США)

Ніщо в промові російського президента на Генеральній Асамблеї ООН не вказувало на те, що він має намір бомбити Сирію або піти зі сходу України. Але саме це він і зробив
Семюель Грін (Samuel Greene)

Коли на початку цього тижня російський президент піднявся на трибуну Генеральної Асамблеї ООН, всі чекали, що він скаже щось екстраординарне — щось, що або допоможе покласти край його конфлікту із Заходом, або перевести його на новий рівень. Але Путін не зробив ні того, ні іншого. Він говорив про те, про що він говорив вже багато разів: що Захід занадто егоїстичний і лицемірний, що світу не потрібен жандарм і що Росія буде робити те, що їй хочеться.

Ніщо в промові російського президента на Генеральній Асамблеї ООН не вказувало на те, що він має намір бомбити Сирію або відвести свої війська з лінії фронту на сході України. Але саме це він і зробив. Всього два дні потому. Одночасно. Більше того, він конфіскував пенсійні накопичення своїх громадян ще за один рік, але до цього ми повернемося трохи пізніше.

Експерти будуть сперечатися про цілі путінської кампанії в Сирії, можливо, вказуючи на той факт, що у своїй боротьбі проти ІГІЛ він бомбить ті території, які ІГІЛ не контролює. Як тільки західні лідери зрозуміють, чого Путін хоче домогтися, вони зможуть вирішити, чи потрібно їм намагатися зупинити його.

Однак поки ми не розуміємо справжні плани Путіна в Сирії, але ми знаємо, чого він добивається на Україні: він хоче створити заморожений конфлікт, який позбавить український уряд у Києві частини його суверенітету і не дозволить 45 мільйонам жителів країни впливати на вибір власного політичного та економічного майбутнього. Якщо європейські лідери вважають, що зараз вони зіткнулися з проблемою біженців та економічних мігрантів, їм варто спробувати уявити собі, чим через кілька років може обернутися цей сценарій розвитку подій на Україні.

Щоб зрозуміти це, потрібно в першу чергу звертати увагу не на те, що Путін каже, а на те, що він робить. Нинішній російський президент не створював «заморожені конфлікти» на пострадянському просторі, проте він з радістю їх успадкував і вміло їх використовував. Він використовував Придністров’я, щоб протягом багатьох років заважати інтеграції Молдови до Євросоюзу. Коли до влади в Грузії прийшов Михайло Саакашвілі, Путін використовував Абхазію, Південну Осетію і Аджарію, щоб тримати Саакашвілі під контролем. Коли цей план не спрацював, Росія провела коротку і переможну війну. Нагірно-Карабахського конфлікту вистачає, щоб контролювати Вірменію і утримувати Азербайджан в підвішеному стані. З 1991 року Кримський півострів був джерелом постійних неприємностей для всіх українських президентів — до тих пір, поки Путін не позбавив Україну від нього.

Війна на Донбасі стала тією ціною, яку Путіну — а також громадянам України і, в меншій мірі, Росії — довелося заплатити за нове джерело впливу. Війна неминуче спровокувала б появу глибоких розколів, що роблять пошуки вирішення конфлікту неймовірно важким завданням, і змусила б Київ капітулювати і фактично передати контроль над своїми територіями Росії. Зрозуміло, з Україною складніше впоратися, ніж з Молдовою чи Грузією, бо українці вже знають — на відміну від своїх сусідів на початку 1990-х років — що цей конфлікт буде заморожений на багато десятиліть. Але Росія все одно переможе.

Все вказує на те, що Росія вже перемогла. У той день, коли російські літаки вилетіли на свої перші бойові завдання в Сирії, надійшли новини про те, що війська на Донбасі йдуть з ліній фронту, що більше не буде підвезення запасів і що замість них будуть тільки гуманітарні конвої. Лідери проросійських сепаратистів вже почали говорити про те, що по суті війна закінчилася. Оскільки українська армія не стане відкривати вогонь, якщо по її позиціях не почнуть стріляти, території, які зараз перебувають під контролем ополченців, такими і залишаться, поки не буде досягнута політична угода. Це дозволяє Росії дотримуватися умов Мінських угод про припинення вогню і дає їй можливість вимагати скасування міжнародних санкцій, тому що в цьому й полягала мета Мінська-II — покласти край бойовим діям, а зовсім не врегулювати конфлікт.

Проблема полягає в тому, що український уряд є єдиною стороною, яка прагне досягти істинно мирної угоди. Для сепаратистів на сході України врегулювання конфлікту означатиме втрату влади і, можливо, свободи. Для росіян воно означатиме втрату впливу.

Тепер, коли в центрі уваги опинилася Сирія, а Україна відійшла на другий план, західним лідерам необхідно визначити не так цілі Путіна, скільки власні. Чи були санкції, введені стосовно Росії, і економічна і військова допомога, надана Україні, спрямовані на припинення кровопролиття або, як сказав президент Барак Обама в ООН, на відновлення суверенітету України? Якщо Обама говорив правду, якщо справжня мета — це суверенітет України, тоді із замороженим конфліктом миритися не можна.

Якщо із замороженим конфліктом не можна миритися, тоді санкції, які були введені у відповідь на бойові дії на Донбасі, необхідно зберегти навіть після припинення кровопролиття. Насправді західним лідерам, можливо, навіть доведеться посилити санкції, якщо вони хочуть, щоб Кремль правильно зрозумів їхні наміри.

І тут виникає питання пенсійних накопичень. Закордонні авантюри Путіна привертають увагу світової громадськості, проте вони не повинні затуляти собою той факт, що Путін — в першу чергу російський політик. З часом реальність тривалої рецесії російської економіки — що стала результатом зниження цін на нафту і курсу рубля, почасти викликаного санкціями Заходу — може призвести до падіння популярності Путіна. Тому зараз він розповідає росіянам, багатим і бідним, про безхмарне майбутнє Росії, тоді як їх майбутнє з кожним днем виглядає все більш похмурим. Його громадяни хочуть миру, а він пропонує їм війну. І забудьте про пенсії: йому довелося взяти пенсійні накопичення росіян за останній рік і включити їх до бюджету, щоб покрити дефіцит. І за цей рік. І, швидше за все, за наступний теж.

Потужної пропаганди і патріотичних настроїв вистачить, щоб ця схема пропрацювала деякий час, але якщо Путін збирається залишитися при владі, йому потрібно переконати свій народ, що ситуація покращиться. Деескалація конфлікту на сході України — перехід від гарячої війни до замороженому конфлікту — була спрямована на досягнення саме цієї мети, тобто на те, щоб змусити Захід скасувати санкції. В результаті, якщо Захід попадеться на цю вудку і скасує санкції, це буде мати вплив і на Росію, і на Україну. Але у кого є на це час, якщо Росія скидає бомби на Сирію?

Інші статті по темі:


Loading...
©  Новини України на Rivnist.In.Ua - незалежний погляд на новини в Україні та світі, зокрема: політика, суспільне життя, економіка, кримінал, події, спорт, культура.  2010-2015