Ще до народження дитини у батьків постає питання — чи віддавати малюка в дитячий сад? З одного боку, він буде більш самостійним, зможе легше адаптуватися до школи, а батьки будуть більше займатися своїми справами. А з іншого — є ж бабуся, вона краще догляне, смачніше нагодує, так і дитина лайливих слів не зловить. Редакція поспілкувалася з дитячими психологами і спробувала розібратися, чи варто віддавати дитину в дитячий сад, і якщо так, то як уникнути проблем та помилок.

Не поспішайте «прилаштувати» дитини

Як тільки дитина трохи підросте, багато батьків прагнуть швидше віддати її в ясла або дитячий сад. Причини можуть бути різними — від бажання скоріше повернутися до роботи до «вони педагоги, їм видніше». Однак дитячий педагог і психолог дитячого садочка «Країна Дитинства» (сайт дитячого садочка) вважає, що поспішати з відправленням в сад ні в якому разі не можна, інакше замість гармонійно розвиненої ви ризикуєте отримати проблемну дитину.

«Якщо у сім’ї є можливість в перші роки життя, а краще до школи — самостійно займатися дитиною, то краще сім’ї нічого для дитини немає. Тим більше зараз повно всяких студій, гуртків, секцій для дошкільнят, так що розвиток можна забезпечити досить різнобічний», — вважає вихователь.

За її словами, зовсім маленькій дитині важливіше не соціалізація, а батьківське тепло, відчуття родинного вогнища, відчуття дому — для зміцнення прихильності, про яку так багато говорять психологи.

Багато дітей від раннього походу в дитсадок страждають — вони ще бувають абсолютно не готові ні фізично, ні психологічно. Багато починають хворіти, стають нервовими. У них розвивається поведінка протесту, істеричність, страх чогось нового. Я і мої колеги часто стикаємося з тим, що у дитини почалися проблеми саме після того, як його віддали в дитячий сад.

Враховуйте темперамент і особливості розвитку

Якщо дитина проявляє активність і бажання спілкуватися, то, ймовірно, вона готова до розпорядку і частого спілкування з іншими дітьми, вважає вихователь. Зазвичай таке настає у віці чотирьох з половиною-п’ять років, але ситуація індивідуальна.

«Є такі діти, яким стає нудно вдома. Частіше це буває не у три роки, а пізніше, коли дитина вже хоче спілкуватися і мати друзів. Якщо дитина «дозріла», то можна віддавати в дитячий сад», — говорить вихователь.
Інший психолог і педагог згоден, що потрібно звертати увагу на темперамент дитини, на її бажання спілкуватися. Якщо це бажання слабо виражене — не потрібно нав’язувати спілкування.

«Є діти дуже сором’язливі. Для них просто перебування в групі, де багато дітей, де постійно шумно, де вона весь час повинна бути залученою в якусь спільну діяльність, виявляється занадто великим навантаженням. Взагалі це не означає, що таку дитину потрібно замкнути вдома: для таких дітей можуть бути оптимальні міні-дитячі садки з невеликими групами, де вона може добре знати всіх, з усіма поступово зближуватися», — розповідає вихователь.

Знайдіть по-справжньому хорошого вихователя

Одним з ключових критеріїв для підбору дитячого саду є хороший вихователь. Якщо вихователь грубий і не дуже любить працювати з дітьми, то хороший ремонт і нові іграшки навряд чи врятують ситуацію.

«Зараз дитячі садки більше орієнтовані на батьків, на їх побажання та особливості виховання. Але все дуже сильно залежить від особистості вихователя. Діти дуже тонко відчувають, чи подобається їм спілкуватися з дітьми чи ні. Буває, вихователь просто «відбуває» робочий час — дітей буде нудити. Якщо вихователь добрий і турботливий — діти швидше звикають і краще себе почувають», — вважає педагог.

Якщо ви зайняті, але не можете знайти хорошого вихователя, тоді краще скористатися послугами няні або залишати дитину з бабусею.

Дайте дітям більше свободи

Навчання в дитячому саду здійснюється за певними правилами, але часом вихователі «перегинають палицю», намагаються стандартизувати дітей, позбавляючи їх свободи і не звертаючи уваги на їх особливості. Це абсолютно неприпустимо. «Головний мінус дитячих садків в тому, що вони намагаються весь час займатися дітьми, не залишаючи їм час для рольової гри. Необхідна вільна рольова гра в безпечній обстановці під наглядом дорослих, але без тотального контролю, без регламентації. Не потрібно, щоб всі робили одне і те ж по команді. З цим біда зараз», — каже педагог. Варто нагадати, що баланс контролю та свободи дійсно необхідний.

Дітей не варто у всьому обмежувати і намагатися робити їх однаковими, але і занадто багато свободи в сім’ї теж може привести до проблем. Наприклад, дитина виросте розпещеною і не буде вміти або хотіти робити абсолютно елементарні речі — одягатися, дотримуватися гігієни і прибирати за собою.