Історія арманьяку під стать його смаку яскрава і драматична. Цей уродженець глухої французької провінції належить до числа найстаріших і найбільш шанованих європейських дистилятів, але в масовій свідомості все ще ходить в ролі молодших братів коньяку, а то і зовсім вважається побічним продуктом коньячного виробництва.

Невидима рука ринку

Перші документально зафіксовані згадки арманьяку відносяться до середини XIV століття, що приблизно на півтора століття раніше ранніх записів про коньяк. На жаль, ми практично нічого не знаємо ні про те, як тоді робили арманьяк, ні про те, яким він був на смак. Очевидно, це був самий що ні на є пересічний виноградний дистилят, отриманий шляхом однієї перегонки в примітивних кубах. Грубуватий, маслянистий і, зрозуміло, без витримки в дубі. Але приблизно такими — не краще, не гірше — були і всі інші напитки того часу. Купити це гасконський напій можна і в Україні, для прикладу, тут www.wine.ua.

Чисті спирти тоді не прийнято було пити, частіше всього їх використовували для іншого — наприклад, для створення різних бітерів (підсолоджених медом гірких трав’яних настоянок) та інших лікарських препаратів.

Йшов час, змінювалися смаки, розширювався ринок. У XVII столітті міцний алкоголь вже зайняв власну комерційну нішу. Його виробляли все більше, але не тому, що він був смачніший вина, а тому, що обкладався таким же податком при істотно більш високому вмісті спирту. В цей історичний момент і починається історія про Попелюшку, яка так і не стала французькою принцесою.

У XVII-XIX століттях основним експортним ринком для французьких виноробів була Англія. У більш привілейованому становищі опинилися континентальні регіони, що мали доступ до морських портів — Бордо, Коньяк. Вони першими вивозили на острови вина і дистиляти. Всі інші шикувалися в чергу, розраховуючи на везіння, або на неврожай у своїх сусідів. Провінція Гасконь — батьківщина арманьяку — стояла в тій же черзі. Відрізана від моря в період бурхливого розквіту торгівлі, вона все більше замикалася в собі. Її самобутність зберігається донині — в мові, манерах поведінки місцевих жителів, їжі і… алкогольних напоях. Тут роблять вина, цілком добротні, хоча і простакуваті. Зате у створенні дистилятів гасконці здатні дати фору багатьом.

Традиційний арманьякский аламбік схожий на невеликий паровозик

Коньяк двічі переганяють у невеликих аламбиках шарантського типу. На виході виходить напій міцністю близько 70-77 відсотків. Традиційний арманьяк піддається лише одній безперервній перегонці, істотно більш тривалій, причому для цього використовують досить значний апарат, так званий «Великий орган», з боку схожий на невеликий паровозик. Його, до речі, топлять дровами. В результаті дистилят набирає приблизно 52-58 відсотків алкоголю. У ньому значно більше сивушних масел, ніж у спирті з аламбіку, він маслянистий і дуже ароматний. В процесі витримки всі спирти втрачають міцність, але коньячні все одно доводиться сильно розбавляти, щоб довести їх до необхідних 40 відсотків. В Гасконі ж багато виробників зовсім не практикують розбавлення. Тому арманьяк частенько буває міцніше звичних параметрів.

Коньячні напої витримуються в бочках з дуба, який наділяє напій яскравими тонами ванілі, тютюну, шкіри і пряних спецій. Для витримки арманьяку використовують головним чином чорний гасконський дуб. У нього інша структура, що істотно впливає на смак. В процесі витримки арманьяк знаходить складну палітру ароматів з відтінками горіхів, сухофруктів, гірких лугових трав і білих квітів. А ще арманьяк більш сухий і частенько має характерний солонуватий присмак, чого в коньяку з його стиглою фруктовістю і медовими нотками не знайти. Останні роки багато виробників повертаються до витоків і зовсім відмовляються від витримки в дубі, випускаючи на ринок білий арманьяк.

Нарешті, ще одна важлива відмінність полягає в тому, що коньяк створюють насамперед шляхом асамбляжа спиртів різного віку і різних років урожаю. Робиться це для того, щоб з разу в раз коньяк у одного і того ж виробника залишався однаковим. Це і називається стилем певного будинку. Арманьяк, навпаки, різноманітний і абсолютно непередбачуваний, але тим і прекрасний. Його зазвичай роблять тільки з одного сорту винограду і навіть з одного виноградника. А ще він дуже часто буває зробленим із спиртів одного року, що для коньяку велика рідкість. Справедливості заради слід сказати, що виробники арманьяку відчувають на собі сильний вплив коньячних технологій — використовують шарантский аламбік, лимузенский дуб, роблять купажі. Але це, на щастя, поки не стало загальним правилом.