«Целофаном» іноді називають взагалі будь-прозорий матеріал для харчової (і не тільки) упаковки. Насправді більшість полімерних матеріалів, які застосовуються для упаковки, є поліетилен або поліпропілен — синтетичні полімери. Целофан ж — штучний полімерний матеріал (отриманий в результаті хімічної модифікації природних полімерів), його роблять з целюлози, регенерованої з розчину віскози. Якщо целюлозу отримують не у вигляді плівки, а в вигляді волокон, які йдуть на виготовлення тканого матеріалу і потім тканини, цю тканину теж називають віскозою. В даному випадку модифікація, правда, не призводить до зміни будови структурної ланки целофану і віскози у порівнянні з природним целюлозою, а відбувається лише вкорочення полімерних ланцюжків.

Технологія отримання целофану полягає в наступному: целюлозовмістні сировину — наприклад, деревина, бавовна, пенька — проходить обробку розчином лугу і дисульфіду вуглецю, в результаті чого целюлоза вступає в хімічну реакцію з утворенням розчинної у воді ксантогената целюлози. Отриманий лужний розчин ксантогената целюлози, який і називають «віскозою» відокремлюють від домішок, що містяться в сировині, за допомогою фільтрування. Потім розчин продавлюють через вузьку подовжню щілину в ванну c розчином розведеної сірчаної кислоти і сульфату натрію, де ксантогенат целюлози руйнується з утворенням целюлози. Цей процес називається регенерацією целюлози. На наступних стадіях процесу отримання целофану плівку відмивають від похідних сірки, відбілюють і, щоб вона не була тендітною, обробляють пластифікаторами, що знижують її крихкість, наприклад гліцерином. Віскозне волокно отримують практично так само, тільки розчин продавлюють через круглі отвори з малим діаметром і не піддають пластифікації. Таким чином, хімічна будова і целофану, і віскози повністю відповідає будові целюлози.

До речі замовити практично будь-які полімерні вироби за цілком прийнятною ціною та дуже гарної якості можна у виробника напряму, у Києві, для прикладу, у компанії МПАК (https://www.mpak.ua/), яка спеціалізується на виробництві продукції з поліетилену.

Винайшов целофан швейцарський вчений і технолог виробництва текстилю Жак Едвін Бранденбергер (Jacques Edwin Brandenberger). За легендою, на початку 1900-х років під час відвідування ресторану Бранденбергер побачив, як офіціант змінює скатертину, забруднену розлитим вином, і вирішив розробити легке гнучке і водовідштовхувальне покриття для тканин, яка не вбирало б розлиту рідину, а відштовхувало її. Перепробувавши різні способи нанесення концентрованого розчину віскози на тканину, до 1908 року Брандербергер зрозумів, що тонка прозора плівка з регенерованої целюлози не може бути міцно закріплена на тканині, але при цьому сама є перспективним матеріалом, після чого зосередився на її вивченні.

У 1912 році Бранденбергер винайшов апарат для промислового виробництва прозорої плівки, яку він назвав «целофаном» від слів «целюлоза» і «прозорий» (фр. «Diaphane»). У 1913 році винахідник відкрив першу фабрику по виробництву целофану в Парижі. У 1923 році Бранденбергер продав права на авторство виробництва целофану північноамериканської компанії «DuPont», яка з 1924 року стала виробляти його і в США. Одним з перших споживачів нового матеріалу стала кондитерська компанія «Whitman’s», яка виготовляла з нього фантики для цукерок. Спочатку продажу целофану в США були досить скромними через те, що матеріал, виготовлений за рецептом Бранденбергера, був вологопроникний і не міг застосовуватися для упаковки товарів, для яких потрібен був захист від вологи. Вільям Хейл Чарч провів три роки, розробляючи спосіб отримання вологонепроникного целофану, і нарешті в 1927 році підібрав умови обробки целофану розчином нітроцелюлози, що призводять до отримання целофанової плівки, що не пропускає вологу. Вологонепроникний целофан був виведений на ринок в 1927 році, в період з 1928 по 1930 рік продажі матеріалу збільшилися в три рази, а в 1938 році на частку целофану доводилося 10% від продажів Дюпона і близько 25% від прибутку компанії.

Таку популярність харчова упаковка отримала тому, що вона дозволяла розглянути продукт, доторкнутися до нього або повертати в руках, щоб оцінити його якість з усіх боків. Це, в свою чергу, сподобалося продавцям: то, що покупець мав можливість більш детально ознайомитися з товаром, значно збільшило кількість так званих випадкових покупок, тобто покупок, що здійснюються не за необхідності, а під впливом швидкоплинних бажань. Купувати товари в прозорій упаковці хотілося частіше, ніж продукти, запаковані в харчовий папір або в картон. Крім того, прозора упаковка з целофану асоціювалася з трьома якостями, важливими для успішного продажу: блиском, чистотою і свіжістю.

Целофан у пошані до теперішнього часу, хоча з 1960-х років, з появою технології виробництва синтетичних полімерів поліетилену і поліпропілену, він все рідше і рідше застосовується для упаковки продуктів. Хоча, наприклад, сигари, які повинні «дихати» при зберіганні, до сих пір упаковують в целофан, адже поліпропіленова харчова плівка і поліетиленові пакети хоч зовні і нагадують целофан, на відміну від нього не пропускають гази. Целофан також є полімерною основою для скотча, його застосовують в якості матеріалу для напівпроникних мембран в деяких типах акумуляторів, з целофану виготовляють мембрани для діалізу. Сьогодні відроджується інтерес до целофану як матеріалу для харчової упаковки, оскільки, на відміну від синтетичних полімерів, целофан біосумісний і розкладається в навколишньому середовищі.