Ті мешканці Керчі, хто плекав надію, що відкриття Керченського моста стане благом для міста, жорстоко прорахувалися. Ніякої очікуваної дешевизни продуктів і товарів, а замість цього — переповнене транспортом місто, різко погіршилася екологія через загазованість, пробки, постійні аварії, хамство і невігластво російських «варягів», забиті їх іномарками двори. Але місцеві «ватники» все б це радісно проковтнули, стань ковбаса хоча б трохи дешевшою, адже вони так чекали, що їх місто-герой нарешті таки перестане бути «українським тупиком» і перетвориться в ворота Криму.

Ворота відчинилися, але виявилося, що це нічого доброго не обіцяє. І після відкриття моста в місто не зайшов жоден банк з Росії, а, навпаки, ще один закрився. Не «повелися» на міст і великі російські мережевики — так і залишилися на кубанському березі. Так, добиратися до них стало набагато швидше і зручніше, чим і скористалися місцеві мешканці. Тепер вони їдуть отоварюватися в найближчі до розв’язки з боку Краснодарського краю Росії «Ашан» і оптові бази. Хто на приватному лімузині, хто колективно наймає маршрутку і котить по мосту за ковбасою, пральним порошком, будівельними матеріалами, які в півтора-два рази дешевше на Кубані, а на літрі бензину можна викроїти 3-5 рублів.

Все це місцеві вже проходили в 2014 році, тільки в дзеркальному відображенні: тоді пороми що йшли до Керчі були забиті автомашинами кубанців, сметана з прилавків магазинів і ринків дешеві і смачні українські продукти, побутову техніку, м’ясо тушами і елітний алкоголь ящиками. Мешканка Кримська Краснодарського краю Росії розповідала, що була невимовно здивована тим, скільки продуктів навезли її мати відразу після анексії Криму, побувавши в гостях у подруги в Євпаторії.

Зараз ситуація прямо протилежна: Кубань в порівнянні з Керчю — Клондайк дешевизни, через що місцева торгівля плаче гіркими сльозами. Поки ще не мережевики, а власники магазинчиків в кроковій доступності від житлових будинків. «На кожній накладній маємо з чоловіком 200-300 рублів, націнку більше 1,2-1,25% не закладають, щоб остаточно не прогоріти, — каже господиня невеликого магазину. — Для нас і після відкриття моста нічого не змінилося, крім відтоку покупців. Ціни постачальники з материка не знизили, тому як «овес» нині дорогий: бензин підскочив, долар злетів. Багато з постачальників як і раніше везуть товар із Сімферополя, тобто на кожну позицію подвійна накрутка: на склад по мосту, минаючи Керч, привезли за двісті кілометрів, потім назад в Керч повернули, повз яку проїхали тепер уже по мосту».

Але якщо поставки і йдуть безпосередньо з Росії — Ростова або Краснодара, то ціни на все значно випереджають російські.

До речі, подорожчання долара, за свідченням керченських підприємців, стало причиною відродження забутої епохи дефіциту. Полки керченських магазинів поступово залишають продукти, в яких є хоч грам імпортної речовини, тієї же кави, наприклад, оскільки невизначеність курсу валют і ціни змушують оптовиків бути обережними у боязні помилитися на постійно зростаючу вартість продуктів.

Розмови про будівництво продуктового хаба в Керчі, що позбавило б торгівлю і покупців від необхідності двічі оплачувати транспортну доставку до Сімферополя, а звідти до Керчі, йдуть багато років. Після анексії новоявлені російські політики кримського розливу вже двічі — напередодні парламентських і президентських виборів — обіцяли його будівництво, але вибори, як відомо, проходять, а проблеми виборців залишаються.

Тому-то у приїжджих очі на лоб лізуть від керченських цін. Їх несказанно дивує, що влітку місцеві фрукти коштують дорожче, ніж на московських ринках. Вони ще згодні купувати персики по сто з гаком рублів за кілограм, тому що багато хто з приїжджих вперше дізналися їх смак. Але виноград за такою ж, як персики, ціною, який з Узбекистану везуть до Москви фурами, коштує там дешевше, ніж на півдні. Як і банани, які в керченських супермаркетах майже в півтора рази дорожче, ніж в Ноябрьскому Тюменської області. Колишня керчанка, осіла з чоловіком-відставником в Новосибірську і продовжує працювати після виходу на пенсію фармацевтом, не перестає дивуватися, як її однокласники виживають на кримські гроші. За її словами, в Керчі дорожче все — і продукти, і ліки, а пенсії і зарплати значно нижче, ніж на півночі Росії.

Але жити якось треба, тим більше літо і осінь для справжньої господині — «посівна». Ті, хто має свій сад-город, звичайно, теж скаржаться на дорожнечу, але самі ціни на ринках задирають — тільки тримайся. Виправдовуються тим, що вода для поливу дорога, нова «влада» вже вкотре вимагає переоформлення земельних ділянок через проведення аерофотозйомки і внесення в кадастр, врожай поганий через посуху, хоча це і неправда: давно керченські сади не родили стільки абрикос , черешні, інжиру, груш, яблук.

Найважче доводиться тим, хто не має своїх садів. Місцеві за традицією намагаються вигадати на ціні сезонних фруктів і овочів, купуючи їх на оптовому ринку, де тон торгівлі задавали оптовики з Херсонської області, що везли овочі і фрукти до глибокої осені. Але «прокляті хохли» перекрили канал поставок, і асортимент збіднів, що помітно вплинуло на ціни. Сьогодні морква, капуста, баклажани, болгарський перець стоять на оптовому ринку 50 рублів за кілограм, а домашній помидорчик з огірочком йдуть на ринках Керчі по сто двадцять рублів.

Херсонських кавунів, зрозуміло, теж не стало, але і місцевих, кримських, нині в Керч не везуть. Перш корейці вирощували дуже смачний місцевий сорт «вогник», але, як розповідають кримські фермери, купували у них солодку ягоду, цих працьовитих годувальників тіснять заїжджі китайці. У Радянському районі, звідки, незважаючи на пристойну відстань, везли в Керч знатні овочі і фрукти, все ті ж китайці першими претендують на оренду землі.

Продавці, розуміючи тягу місцевих українських продуктів, йдуть на хитрощі. Наприклад, на питання, звідки кавуни, стали відповідати, що з Чонгара, тобто ближче до історичної батьківщини. Зараз, коли не стало звичних українських продуктів, смак яких з ностальгією згадують найзаклятіші «ватники», на багатьох прилавках стали виставляти рекламні таблички з написом «Крим !!!». Робиться це з натяком, звичайно, перш за все на корінних керчан, які ще півстоліття тому, живучи з Краснодарським краєм одним радянським будинком, ніколи не купували кубанську картоплю за мильний смак і водянисту, як кисіль, полуницю, а тільки тарань і смолене соломою сало. Все інше повинно було бути своїм, керченським.

Але нині керчан пригощають липецькою капустою, астраханськими, волгоградськими кавунами, вирощеною в рисових чеках кубанської рибою.

Швидше за все, вересень виявиться останнім місяцем деякої цінової стабільності. З жовтня обіцяно подорожчання хліба і борошна, ціна яких залежить від усього: бензину, долара, посухи, неврожаю. Та ще російські виробники м’ясних продуктів вимагають від уряду Росії зобов’язати торгівельні мережі підвищити вартість ковбасних виробів, що і без того нагадують ціною експонати Золотої комори Керченського музею старожитностей. Так що сміливо можна сказати: міст очікування низьких цін не виправдав. Проїхати ним, може, разок-другий і цікаво, але ситий ним не будеш.