Помилка ціною в життя
Подивитись всі дописи у розділі: Наука. Розміщено: 18.09.2019 в 19:51.Нещодавно газета The Washington Post передала гласності жахливий випадок. У 2013 році якийсь Стівен Хейнс звернувся до уролога, скаржачись на постійний біль у правому яєчку. Ультразвукове дослідження показало, що воно атрофувалась в результаті отриманих травм. Доктор призначив орхіектомією — оперативне видалення пошкодженого органу (більш детально про таку операцію в Україні можна прочитати за посиланням — подробнее).
Хороша новина — операція пройшла успішно. Погана новина — хірург видалив здорове яєчко замість ураженого. На наступний рік Стівен Хейнс подав до суду на госпіталь і на хірурга. Через три роки неквапливе американське правосуддя винесло свій вердикт: пацієнт повинен отримати $ 870 тис., З яких $ 620 тис. є компенсацією за завдану йому шкоду і $ 250 тис. — штрафні санкції по відношенню до хірурга і госпіталю. Чи отримає він цю суму — велике питання: госпіталь і хірург можуть подати апеляцію до суду вищої інстанції, аж до Верховного суду країни. Але будемо все ж сподіватися на краще.
Подібні випадки в США далеко не поодинокі. Повідомлялося, наприклад, що пацієнтові, що страждав на рак легенів, хірурги видалили здорове легке замість ураженого. Природно, хворий звернувся в суд, який проявив чудеса оперативності і присудив йому більше $ 1 млн компенсації. На жаль, жертві недбайливих хірургів гроші вже не потрібні були: незабаром після оголошення вердикту присяжних він помер.
Вважається, що щорічно в США від 50 тис. до 100 тис. пацієнтів гинуть в результаті лікарських помилок. Але ж мова йде про саму високотехнологічну, кваліфіковану і високооплачувану систему охорони здоров’я в світі. І все ж наявність розвиненого громадянського суспільства, незалежного суду і високі профстандарти американських медичних корпорацій дозволяють не замовчувати допущені помилки і компенсувати збитки постраждалим. В інших країнах, на жаль, справи йдуть інакше.
Історично ставлення суспільства і держави до лікарських помилок варіювалося в надзвичайно широких межах. За 2 тис. років до н.е. за часів вавілонського царя Хаммурапі за смерть хворого лікарю могли відрубати руку, відрізати язика або виколоти очі. В одній з російських літописів описаний такий епізод. Лікар, якийсь німець Антон, лікував князя Каракуча, проте князь помер. Великий князь Іван III наказав вбити лікаря — «звели його на Москву-ріку під міст зимою і зарізали ножом, як вівцю».
Однак поступово часи і звичаї зм’якшувалися, і вже в XIX столітті ні в Європі, ні в Росії лікарі не несли ніякої відповідальності за результати своїх дій. Як наслідок, медики отримали можливість ставити над своїми пацієнтами найризикованіші експерименти. В епоху, коли була відсутня антисептика і асептика, а операції проводилися без наркозу, хірурги, наприклад, намагалися видаляти у хворих злоякісні пухлини шлунка. Попутно вони виробляли переливання крові, хоча групи крові ще не були відкриті. Уже в 20-ті роки ХХ століття учні І.П. Павлова проводили досліди з вивчення умовних рефлексів у безпритульних дітей, піддаючи їх болісним операціями.
Далеко не завжди, проте, шкода хворим наносилася в результаті ризикованих або свідомо злочинних медичних експериментів. До революції в Росії, наприклад, молодий випускник медичного факультету отримував право робити операції, приймати пологи, лікувати будь-яких хворих. Але при цьому у нього в кращому випадку були деякі теоретичні пізнання, але абсолютно відсутній практичний досвід. Наслідком цього ставали грубі помилки, що приводили до смерті хворих. У своїх «Записках лікаря» Вікентій Вересаєв наводить чимало прикладів з власної медичної практики, які в наш час могли б послужити приводом до порушення проти нього кримінальної справи.
Сучасна система підготовки лікарів робить подібні ситуації малоймовірними. Перш ніж випускника медичного вузу допустять приймати самостійні рішення, він кілька років працює під контролем досвідчених фахівців. І тим не менше помилки трапляються. В тому числі і ті, ціною яких стає життя пацієнта.
Ці помилки бувають двох видів. Перші описуються філософською сентенцією «Людям властиво помилятися». Жоден, навіть найгеніальніший, медик не здатний у всіх випадках передбачити всі варіанти розвитку хвороби і вибрати оптимальну стратегію лікування. Такі помилки повинні стати предметом аналізу з боку профільних міністерств і відомств і самої медичної корпорації.
Інші помилки обумовлені злочинним недбальством. Це і випадки видалення здорових органів замість хворих, і залишення в організмі пацієнтів інструментів, і плутанина з результатами аналізів. Особи, які допустили такі помилки, повинні притягуватися до відповідальності; хворі ж повинні мати можливість домогтися гідної компенсації.
І все ж слід пам’ятати: кращий спосіб боротьби з лікарськими помилками — це не судові переслідування медиків, а підвищення кваліфікації та ролі лікаря в суспільстві. Праця лікаря, як ніяка інша, вимагає від людини покликання, таланту, повної самовіддачі і, якщо завгодно, фанатизму. Завдання держави і суспільства — зробити так, щоб люди, які присвятили себе цій благородній професії, не відчували ніяких матеріальних і побутових труднощів і могли приділяти весь свій час професійному самовдосконаленню.