Єлизавету Боярську відпустили з пітерського Малого драматичного театру (МДТ) у Московський ТЮГ. Тимчасово. Ліза на правах запрошеної актриси грає головну роль — Катерини Львівни — у спектаклі Ками Гінкаса «Леді Макбет нашого повіту».

«Нашого», а не «Мценського» — ніби і формальність, а ніби і історична справедливість: саме так Лєсков спочатку назвав свою п’єсу. А інші зовсім побачили алюзії на нинішній цинізм і загальну безсердечність НАШОГО теперішнього життя. Вистава у постановці одного з кращих режисерів — Гінкаса, та ще й з «запрошеної» у Льва Додіна Боярської не могла не стати подією на театральній сцені. І стала.

П’єсу Лєскова можна було перевернути і виправдати якими завгодно модними експериментами — тут вам і секс, тут і галюцинації Катерини Львівни, а крові — хоч залийся. Але з усіма темами, на які багато сучасних режисерів намагаються зробити ставку, Гінкас обійшовся не просто делікатно, а показово делікатно. Почасти у виставі звучить текст Лєскова з вуст головних героїв від третьої особи. Вбиває Катерина персонажа — сама про це і повідомляє, немов аудіо — книгу записує. А персонаж (от хоча б Валерій Баринов, який грає Бориса Тимофійовича — першого жертву героїні Боярської) мало того що ні корчиться в передсмертних конвульсіях — залишається на сцені і після смерті, тільки здивовано поглядаючи на тих, хто обговорюють його кончину.

Єлизавета Боярська не як «батечка дочка», а як справжній театральний профі, який пройшов нелегку школу Льва Додіна, грає потужно, переконливо і акцентовано. Хоча все-таки помітно, що роль молодої дружини — зовсім не її формат. Перевтілення зажадало зусиль, тим більше що епізод, коли її Катерина Львівна відмовляється від дитини (у постановці Гінкаса це просто подушка, яку Боярська знімає з живота і кидає на підлогу), явно не до душі актрисі, яка торік стала мамою.