Безладами і акціями протесту в Україні і Туреччині керують одні й ті ж центри за межами цих країн. Така головна думка, висловлена турецьким журналістом Ібрахімом Карагюлем у статті «Війна в Україні, війна в Туреччині».

Матеріал опублікований в турецькому виданні Yeni Safak. В якості основної мети закордонних центрів з підготовки державних переворотів у світі турецький журналіст називає заміну урядів, що дозволяють собі вести незалежну політику своїх країн і які визначають добросусідські відносини з усіма державами, владою, яка буде слідувати виключно у фарватері політики Заходу.

Ібрахім Карагюль починає свою статтю з питання співвітчизникам: чи відомо їм, що безліч іноземних агентів готуються в Туреччині здійснити те, що їм вдалося в Україні? На думку турецького журналіста, в Туреччині поки ще використовується метод збору компромату на прем’єр-міністра Реджепа Тайіпа Ердогана і членів його уряду, які вперше за 100 років турецької історії проводять незалежну політику.

Поки ще тільки робляться компрометуючі звукові записи, збираються досьє, хто звинувачує в корупційних діях.

При цих одкровеннях турецького кореспондента відразу згадується, з чого починалися в Україні проекти США і ЄС по заміні українських урядів. Згадаймо першу спробу — акція «Україна без Кучми».

Відразу спливає в пам’яті історія з плівками, на думку більшості військових, зрадника Батьківщини майора Мельниченка, які нібито доводять, що наказ про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе віддав особисто другий президент України Кучма. Перевороту тоді не вийшло, але вже як наслідок — Помаранчева революція перемогла. Правда, ненадовго. Так і не зробивши свою країну демократичною і щасливою, «помаранчеві» спочатку з тріском програли парламентські вибори, а потім і президентські.

Втім, про це ж пише далі і турецький журналіст. За його твердженням, «оксамитові революції» зазнали краху як в Україні, так і в Грузії. Причому у випадку з Грузією, коли Росія стала її бомбити, що спровокувало прихід до влади Саакашвілі, нічим не допомогли Тбілісі, по суті, залишивши столицю напризволяще.

Турецький журналіст майже не сумнівається, що метод збору та опублікування компрометуючої інформації на уряд Ердогана не спрацює і в Туреччині. На його думку, цим не вдасться позбавити Ердогана масової підтримки в суспільстві.

У якості «козирних» досягнень турецького уряду можна згадати стабільну економіку країни, а також одночасне прагнення Туреччини до ЄС за відсутності конфліктів з Росією і наявності взаємовигідного співробітництва з останньою. Ну і звичайно, рівні добросусідські відносини Туреччини з усіма країнами і блоками.

Однак Ібрахім Карагюль нагадує, що західним фахівцям з підготовки державних переворотів це не подобається. Вони хотіли б мати в Туреччині уряд, який у всьому підкоряється Сполученим Штатам і ЄС, а також перебуває в стані конфлікту з Росією. Їх мета: отримати додаткові бази на турецькій території, спрямовані проти Російської Федерації.

На думку журналіста, вже безпосередньо в Туреччині стали використовувати методи штучного створення хаосу і безладдя, що переростають в «народні повстання». Методи, відмінно спрацювали в Україні.

Як доказ турецький журналіст проводить аналогії між турецьким повстанням в Гезі і Євромайданом в Україні. На його думку, один і той же почерк подій свідчить про те, що «ляльководи» одні й ті ж, і знаходяться вони за межами Туреччини.

Від себе тільки додамо: у кожній країні одні й ті ж «ляльководи», просто використовують особливі, характерні саме для цієї країни протиріччя. В Україні — невдоволення корумпованою владою клану Януковича, в Лівії — протиріччя між племенами, в Туреччині — боротьбу за незалежність курдів.

Турецький журналіст вказує на явну спільність геостратегічного положення обох країн. І Туреччина, і Україна — це «мости» між Заходом і Сходом, це буферна зона між Західним світом і Росією.

Автор називає «больові точки» своєї батьківщини: бідність, громадянські війни, міжнаціональні проблеми, протиріччя ідеологічного характеру. На думку Ібрахіма Карагюля, всі вони лише наслідок боротьби за вплив у Туреччині «великих гравців».

А Україна, зазначає журналіст, — це країна транзиту. Але це щодо газу. А ще Україна — один з фронтів геополітичної боротьби між ЄС із Сполученими Штатами і Росією. На думку автора турецької статті, поки в цій боротьбі двох «монстрів» не настане паритет, поки сторони не прийдуть до якогось спільного знаменника, в Україні не буде спокійного життя.

На думку автора, конфлікт на Чорному морі між Заходом і Росією безумовно буде, хоча він навряд чи переросте у військовий. Все обмежиться проходом в Чорне море військових кораблів з того і з іншого боку.

А ось Україна в ситуації з Кримом захисту від Росії у своїх західних союзників, вважає автор, не дочекається. Як і Грузію в часи Саакашвілі, вони залишать її в «біді і самоті».

На думку автора, спровокувавши в Києві переворот, Захід сам підніс Росії Крим «на тарілочці з блакитною облямівкою».

На думку автора, Російська Федерація не зможе відмовитися від боротьби за Крим. Адже якщо немає Росії в Криму, то немає для неї і Чорного, і Середземного морів.

Що стосується дій Туреччини, то автор говорить про неможливість для цієї держави самоусунутися від проблем на Кримському півострові. Тільки от мова йде зовсім не про претензії Туреччини на Крим або захисту прав кримських татар. Автор робить несподіваний висновок, що Туреччина не може собі дозволити посваритися з Росією на Чорному морі. З тієї простої причини, що цих конфліктів між двома країнами вже давно немає, і це вигідно і Росії, і Туреччини.

Журналіст нагадує, що навіть коли при конфлікті в Грузії Туреччина виступала на боці Заходу проти Росії, вона дозволила прохід у Чорне море американських кораблів тільки середньої водотоннажності, ніяких величезних і озброєних до зубів авіаносців, які могли б спровокувати ядерну війну.

На думку автора, і зараз на похід через Босфор і Дарданелли американських кораблів Туреччина накладе обмеження. І війни не буде.

У кінці статті автор закликав своїх співвітчизників захистити країну від іноземного впливу.