Біографія Едіт Піаф не схожа на казку: до цієї тендітної, але на диво, стійкої жінки, доля була й суворою, і прихильною. Співачка рано пізнала гіркоту втрат і тяжкість наклепу. Вона кохала і була коханою, знала ціну дружбі і таланту.

Едіт Джованна Гассіон — так звали майбутню зірку — шансоньє — народилася 19 грудня 1915 у невідомої актриси Аніти Майяр, яка досить швидко залишила дитину на піклування своєї матері. Бабуся, щоб заспокоїти заплакану крихту, поїла її розведеним вином.

Здоров’ю малятка це, звичайно, не сприяло. На щастя, батько дівчинки Едіт, Луї Гассіон, забрав дочку і відвіз до іншої бабусі — своєї матері в Нормандію. Розповідаючи про своє життя, Едіт Піаф часто згадувала про чудесне зцілення, яке сталося в монастирі святої Терезії: «У чотири роки я захворіла кон’юнктивітом і осліпла. Жила я тоді у бабусі в Нормандії. 15 серпня 1919 ця славна жінка відвезла мене в Лізьє, де біля вівтаря святої Терезії я схилила коліно, молячись про те, щоб свята повернула мені зір. Десять днів по тому я знову стала зрячою. З тих пір я не розлучаюся з образами святої Терезії і немовляти Ісуса».

Тому: не варто здаватися в полон нещасть і втрачати надії на краще. Дива трапляються частіше, ніж здається, а іноді ми можемо здійснити їх самі.

Зробити вирішальний крок

Шкільне життя Едіт Піаф було недовгим. Її бабуся мала публічний будинок, і дівчинка швидко стала приводом для насмішок однолітків. Так і не навчившись писати без помилок, Едіт почала гастролювати з бродячим цирком, в якому працював батько. Її першою любов’ю став світловолосий юнак Луї з робочого кварталу. Свою доньку Марсель, дитя цієї любові, вона втратила рано. Дитина померла від менінгіту, але сама Едіт винила в її смерті свою убогість і напівголодне існування. Нужда змусила заробляти на життя співом на вулиці. Багато людей вважають цей момент поворотним у біографії Едіт Піаф: так дівчину помітив Луї Лепле, власник відомого в Парижі ресторану «Жорно».

Саме на сцені «Жорно» вона отримала ім’я Піаф — «горобчик». Перший серйозний виступ відбувся теж тут. Зовнішність дівчини, яка вийшла на сцену, не дуже відповідала настрою публіки, яка прийшла розважитися. Пошарпана спідниця і светр, рукав якого вона не встигла дов’язати і прикрила шарфом, не відповідали розкішній обстановці ресторану.

«Я б охоче повернулася і пішла зі сцени, — зізнавалася пізніше Едіт Піаф, — але справа в тому, що я не з тих, хто пасує перед труднощами. Навпаки, вони ще більше підстьобують мене. У той момент, коли я вже відчуваю себе переможеною, у мене звідкись беруться нові сили для продовження боротьби. Я не полишила сцену. Притулившись до колони, заклавши назад руки і відкинувши голову, я почала співати». У якийсь момент шарф впав і відкрив недов’язаний рукав. Але публіка вже була зачарована і на такі деталі просто не звернула уваги. Співачку чекали бурхливі овації.

Тому: іноді для подолання власного страху не вистачає одного вирішального кроку. Це крок, який відділяє нас від перемоги. Боячись невідомості, ми не робимо його і втрачаємо значно більше.

Попрощатися з тими, хто хоче вас залишити

Коли Луї Лепле вбили і в газетах з’явилися повідомлення про причетність до цього вбивства юної співачки з «Жорно», репутація і життя Едіт Піаф були зіпсовані. Вона втратила не лише роботу, а й численних шанувальників. Почалося цькування. «Моє горе? Кому до нього було діло! Головне полягало в тому, щоб щодня давати їжу читачеві, який прагне скандалу. Ця драма перетворювалася під пером борзописців в трагічний роман з продовженням, героїнею якого — і, ймовірно, дуже колоритною — була я», — з гіркотою згадувала велика співачка.

Але знайшлися і люди, які підтримали її в ці важкі дні. Серед них був Реймон Ассо — поет, який створив стиль пісень Піаф і написав для неї безліч текстів. З його допомогою боязкий «горобчик» став «солов’єм» — зіркою першої величини, яку обожнювали мільйони. Саме він створив той образ співачки, який знає весь світ: начитаної жінки з добрим смаком і манерами.

Реймон Ассо полюбив Едіт, і через деякий час вона відповіла йому взаємністю. Проте пізніше «учениця» стала перейматися відведеною їй роллю. Але коли вони розлучилися, Едіт завжди пам’ятала про те, що зробила для неї ця людина.

Тому: іноді життя допомагає переосмислити роль тих, хто нас оточує. Ті, кого ми вважали друзями, раптом виявляються зовсім чужими людьми і не можуть підтримати у важкій ситуації. Зате ті, від кого не чекаєш ніякої допомоги, раптом опиняються поруч і готові підставити плече.

Зібратися з силами і проявити волю

Вона ніколи не була красунею, але була в ній якась сила, яка вабила до цієї тендітної жінки кращих чоловіків того часу: Шарль Азнавур, Жак Пилс, Жан Маре, Ів Монтан, Жан Кокто… Любов’ю усього життя для Едіт Піаф став Марсель Сердан.

Боксер, чемпіон світу, він носив її на руках в прямому і переносному сенсі цього слова. Вони були справжніми друзями. Зразковий сім’янин, батько трьох дітей, він раптом став безрозсудним. Звичайно, їх зв’язок почав обростати плітками і чутками. Одного разу, під час прес-конференції він публічно заявив: «Хочете знати, чи люблю я Едіт Піаф? Так, люблю! Так, вона моя коханка, тільки тому, що я одружений». Плітки припинилися. Але щастя виявилося коротким.

Коханий загинув в авіакатастрофі, і життя для нього після цього немов зупинилося. Незабаром і сама Едіт Піаф потрапляє в аварію. Причому двічі. Її збирають буквально по частинах. Не витримавши болю, приймає морфій, який починала вживати після загибелі Марселя. Вона могла б опинитися на самісінькому дні, як це часто трапляється і з сильними людьми. Але співачка перемагає, перемагає себе і знову виходить на сцену. Творча біографія Едіт Піаф триває.

Пізніше вона сама себе строго судила за минуле: «Ціною великих жертв я відмовилася будувати своє особисте щастя на руїнах і сльозах, після того як смерть вирвала в самому розквіті слави знаменитого чемпіона, з яким мене пов’язувала щира дружба».

Тому: необхідно мати волю, щоб виправляти допущені помилки, коригувати свою долю, усвідомлювати свої недоліки. І тоді, навіть збившись з курсу, можна залишитися собою і повернутися до свого покликання.

Бути щедрою

Вона пам’ятала про те, як їй було важко на початку творчої кар’єри, і тому завжди намагалася допомогти початківцям виконавцям. «Ті, хто не може зрозуміти, що спонукає мене надавати допомогу співакові, ті ніколи, мабуть, не знали глибокої радості скульптора, що додає певну форму шматку мармуру. Ні, вони ніколи не знали цієї радості, інакше не задали б мені такого питання. Я люблю творити, і чим важче завдання, тим сильніше моє бажання подолати всі перепони. Яка ж це не зрівнянна ні з чим насолода — вчити, віддавати людям свої знання». Свої гонорари Піаф витрачала щедро, нічого не накопичивши за своє життя.

Один з молодих співаків, 26-річний грек Тео Сагапо, став її чоловіком, і різниця у віці в 21 рік не зупинила Піаф. Заради нього вона перейшла з католицизму у православ’я, так як Тео хотів вінчатися в грецькій церкві. Вони пробули разом лише рік: життя Едіт Піаф обірвалося 11 жовтня 1963. Мільйони людей оплакували її смерть, розуміючи всю тяжкість втрати. Сагапо пережив кохану на сім років: він загинув в автокатастрофі і був похований в одній могилі з великою співачкою.

Тому: якщо орієнтиром у всіх вчинках буде любов до навколишнього світу, людей, справи, якими ми займаємося, це зробить нас сильнішими. Так жила Едіт Піаф. І люди любили і приймали її такою, якою вона була: щирою і справжньою.