Сьогодні президент Володимир Путін святкує День Перемоги в Сімферополі, захоплюючись Кримським півостровом, який він цієї весни переможно вкрав в України. Неподалік, у місті Маріуполі, українська міліція почала цей святковий день зі смертоносної битви проти сепаратистів. З 2 травня на Україні загинуло більше 100 людей, і незважаючи на доповіді про те, що українська «антитерористична операція» проходить успішно, і сепаратисти на сході біжать, ніщо не говорить про те, що бойові дії найближчим часом припиняться. Святкування Дня Перемоги на Україні сьогодні несе в собі іронічний підтекст. Цей конфлікт наочно показав, в якому гнітючому стані знаходяться озброєні сили країни з моменту проголошення незалежності від Радянського Союзу в 1991 році. Україна майже абсолютно безпорадна і не в змозі протистояти російському вторгненню. І ось кілька причин, що пояснюють, чому це так.

Коли Україна здобула незалежність, вона успадкувала радянську військову машину.

У той час це означало, що в України була регулярна армія друга за чисельністю в Європі приблизно в 750 000 чоловік. Але новому уряду така велика армія була не по кишені, і він почало швидко скорочувати витрати на неї. З тих пір українське Міністерство оборони «послідовно скорочувало чисельність своїх військ, довівши її до 120 000 чоловік, оскільки саме таку цифру вважало доцільною», сказав колишній посол США на Україні Стівен Пайфер (Steven Pifer). Коли Росія здійснила вторгнення в Крим, Україна продовжувала це скорочення, реалізуючи свої плани доведення чисельності військ до 100 000 до 2017 року.

В основі української армії досі лежить радянська інфраструктура. А це означає, що більшість військових баз зосереджені в західній частині країни, де вони повинні були відображати напад НАТО. «Українська армія успадкувала то, що було радянською військовою інфраструктурою для Закарпатського фронту. А вона створювалася там для забезпечення радянського наступу на південному фланзі НАТО», — каже експерт з питань євразійської безпеки з Джеймстаунського фонду (Jamestown Foundation) Джейкоб Кіп (Jacob Kipp). Після здобуття незалежності не було серйозних спроб з нарощування бойового потенціалу сухопутних військ на сході, бо, як зазначає Кіпей, «враховуючи характер української політики, було дуже важко сказати: «Гаразд, давайте готуватися до відбиття російської загрози». Україна просто не могла вести розмови про реорганізацію армії з метою «протистояння Росії»».

На Україні залишилися радянські збройні арсенали, які перейшли у власність українських збройних сил. Слов’янськ, що став місцем найсерйозніших збройних зіткнень в ході кризи, це те місце, де на складах зберігається приблизно п’ять мільйонів одиниць радянської стрілецької зброї, про що повідомляє британський Королівський інститут оборонних досліджень. «Захвати численних державних установ на сході України, причому не тільки в Слов’янську, але і в Костянтинівці на Донеччині, націлені на те, щоб українські сили втратили можливість повністю взяти під свій контроль цю територію, і по суті справи, виявилися відрізаними від своїх стратегічних арсеналів легкого озброєння», — відзначають дослідники з цього інституту.

«Українські служби безпеки цілком очевидно піддалися самому серйозному проникненню», — говорить старший науковий співробітник Інституту стратегічних досліджень (Strategic Studies Institute) Стівен Бланк (Stephen Blank). Старші офіцери і воєначальники української армії служили ще в Радянській Армії. Їм зручніше говорити російською, і подібно Путіну, вони можуть вважати, що Україна невіддільна від Росії. «Перебуваючи під командуванням таких воєначальників, українці звикли бачити в Росії друзів і союзників», — говорить колишній заступник міністра оборони України Леонід Поляков. У зв’язку з цим росіянам дуже легко збирати розвідувальну інформацію на Україні. «Після здобуття Україною незалежності Кремль невтомно намагається засилати своїх людей у всі структури української влади з метою ослаблення їх ефективності: в армію, СБУ, міліцію», — говорить колишній посол США на Україні Джон Гербст (John Herbst). Крім армії, яка виграла від того, що там проводить навчання НАТО, решта силових структур на Україну залишаються радянськими, корумпованими і некомпетентними, — пише фахівець з України Тарас Кузіо (Taras Kuzio). В українській міліції приблизно 330 000 співробітників на населення в 40 мільйонів чоловік. Для порівняння, пише Кузіо, в британській поліції 135000 співробітників на населення чисельністю 60 мільйонів чоловік.

Радянські за своєю суттю українські силові структури це ще одна причина, чому багато українських солдатів перейшли на інший бік, коли почався конфлікт у Криму. Не маючи об’єднуючих національних традицій в армії, багато українських частин і підрозділів, такі як 25-а повітряно-десантна бригада, з готовністю склали зброю перед російськими сепаратистами. В результаті вторгнення до Криму, яке сьогодні урочисто і широко святкують на вулицях Москви, приблизно 16 000 представників українських силових структур перейшли на бік Росії, повідомляє Global Security.

Через брак фінансування українські збройні сили не навчені участі в такого роду конфліктах.

«Ті завдання, які вони виконують сьогодні, Радянська Армія виконувати не готувалася. Їх не учили воювати з терористами», — говорить Кузіо. Скорочення чисельності регулярної армії було складовою частиною багаторічної реформи уряду щодо створення в збройних силах менш численних, маневреніших, краще підготовлених частин і підрозділів, а також щодо скорочення витрат на них. Але при колишньому президенті Вікторі Януковичі Україна все більше і більше сповзала до банкрутства, і «слабкий оборонний бюджет (що становить в даний час близько 2 мільярдів доларів, або 1,1 % ВВП) перешкоджав цьому процесу», повідомляє Global Security. Через брак грошей армія в березні місяці почала збір коштів за допомогою СМС-повідомлень. Коли Росія здійснила навесні вторгнення, українська армія була майже абсолютно не готова воювати в наземному бою всередині країни. «Вони були абсолютно не готові психологічно, — говорить Бланк. — Ті види зброї, які застосовуються в бойових діях в міських умовах і в боротьбі з партизанами, вимагають добре відпрацьованих навичок застосування, знань і підготовки. А якщо грошей немає, то немає і навчання».

Непідготовленість української армії — це також одна з причин, по якій Сполучені Штати не хочуть постачати українцям свою зброю, посилаючи їм замість цього допомогу допоміжного характеру. «Адміністрація в цьому плані не поспішає, бо не впевнена в тому, що вони зможуть навчитися ефективно застосовувати зброю», — говорить Пайфер. Навіть якщо США поставлять в українські війська зброю і боєприпаси, вельми сумнівно, що військовослужбовці — призовники навчаться нею користуватися.

Українські збройні сили брали участь в 1990-х роках у миротворчих місіях на Балканах, проте «це не навчило їх тому, як треба діяти на Україні», говорить Кіпей. «Якщо ти дієш разом з НАТО, і в тебе мало грошей, то легше вкладати кошти в натовські навчання, ніж в вчення твоїх власних сил оборони». При Януковичі військова співпраця з НАТО носила обмежений характер. І нарешті, українським військам було дуже складно зберегти ті канали зв’язку, які необхідні для успішних дій в умовах типу російського вторгнення. «Проблема взаємодії між різними силовими структурами, такими як національна гвардія, армія і СБУ, це для них також нова трудність», — говорить Кузіо.

Внутрішня українська політика позбавляє військових можливості діяти.

За останні кілька років на Україні змінилося безліч міністрів оборони, що аж ніяк не допомагає справі зміцнення і розвитку збройних сил. «Саме в цих рамках слід думати про українську політику. Юлія Тимошенко, що вийшла в лютому з в’язниці, щосили намагається стати президентом України, але розуміє, що за даними опитувань її шанси виглядають не дуже добре. Вона робить зусилля для підвищення своїх шансів, навіть якщо це буде на шкоду Україні, — говорить Гербст. — Є повідомлення про те, що оскільки її партія по суті справи керує урядом, вони не дуже-то намагаються застосовувати справжні збройні сили».

Крім того, при Януковичі «набагато більше грошей витрачалося на служби внутрішньої безпеки, ніж на армію», — заявляє Пайфер. Кажуть, що СБУ була причетна до лютневих обстрілів з участю снайперів, в результаті яких на площі Незалежності загинули сотні протестувальників. «Ці люди повністю готові воювати всередині країни, але їх не любить ні та, ні інша сторона», — зазначає Кіпей. А оскільки співробітники СБУ беруть участь і в антитерористичній операції на сході України, то важко сказати, хто кому відданий. Треба віддати належне новому уряду, тому що «українці дуже не хочуть, щоб були жертви серед цивільного населення, і це сильно їх стримує. Якщо у тебе терористи змішалися з цивільним населенням, а ти не бажаєш йти на великі втрати серед мирних людей, то домагатися успіху ти будеш дуже і дуже повільно», говорить Кузіо.