Новий фільм Сета МакФарлейна «Мільйон способів втратити голову» вийшов у прокат 10 липня.

Молодий фермер-вівчар і невдаха Альберт (Сет Макфарлейн) позбавляється останньої радості в своєму життя — від нього йде дівчина (Аманда Сейфрід). Він вже готовий все кинути і поїхати з ненависного Дикого Заходу, в якому все не як у людей і жити до крайності небезпечно. Однак він зустрічає красуню Анну (Шарліз Терон) і та вирішує йому допомогти — вчить його стріляти і бути впевненим у собі. Поки йде навчання, вони закохуються один в одного, проте Анна забуває дещо розповісти про своє життя…

Сета МакФарлейна можна любити або відверто зневажати, але абсолютно байдужим залишатися до нього складно. Складається враження, що він володіє невичерпним запасом пошлостей і натхненням для генерування сальних жартів. МакФарлейн ніколи не обмежувався темами сексу, насильства, геніталій і випорожнень і доводив це всі сезони знаменитих «Гріффінів».

З року в рік його роботи залишаються як і раніше безпринципними — він сміється над усім, над чим сміятися не можна — над людьми інших національностей і нетрадиційних орієнтацій, інвалідами та смертельно хворими. Подібного в «Мільйоні способів втратити голову» чимало. Хоча б тому, що Сет тут виступає відразу як сценарист, режисер, продюсер і актор. За сценарієм до фільму він навіть написав свою першу книгу.

Все почалося з жарту, якого часто торкалися у своїх розмовах Сет Макфарлейн, Алек Салкіна і Уеллеслі Уайлд, про те, що Дикий Захід завжди зображується як дуже небезпечне місце — померти тут можливе самими різними способами. Протягом усього фільму буде предостатньо дурних і естетично-неприємних смертей, і взагалі буде творитися чортзна-що — труп мера міста роздирають бродячі пси, у вбиральні водяться гримучі змії, горло може перерізати навіть невинне перекотиполе. Безліч раз підкреслюється, що Дикий Захід в 1882 році — глухомань і безвихідь, а дівчата в 15 вже старі діви. Так, героїня Шарліз Терон виходить заміж за «злого головоріза» у віці 9 років.

Навіть граючи в такому фільмі, Шарліз виглядає цілком гармонійно і навіть людяно. Акторський склад взагалі одна з найсильніших сторін фільму, не враховуючи того, що в головні герої МакФарлейн «призначив» самого себе. Ніл Патрік Харріс в ролі манірного сноба з вусами, Аманда Сейфрід в ролі дурної стервозної красуні і Ліам Нісон, який наполіг, щоб його герой говорив з ірландським акцентом. Не будь цих маленьких, але приємних бонусів, у стрічці не було б ніякої смислової складової.

Дикий Захід показаний настільки карикатурно, що перестає бути схожим на себе — залишається тільки набір перебільшених штампів на зразок кровожерливих бійок у барі і дуелей на головній вулиці. Не менш схематично показана романтична історія головних героїв. Можливо, в силу того, що все крутиться навколо МакФарлейна і особистісних змін його героя. До кінця фільму хтось може навіть почати шкодувати, що «способів втратити голову» цілий мільйон, а голову головного героя поки тільки підмочила вівця.