Євген Літвінковіч — популярний білоруський автор-виконавець, широко відомий на своїй батьківщині і в Україні.

Працює в стилі поп, поп-рок. За рік роботи на великій сцені встиг заробити значний творчий багаж. На його рахунку повноцінний альбом, що складається з 13 авторських треків, два відеокліпи і масштабний концертний тур. Його пісні слухають на всіх великих радіостанціях України і Білорусії. Про свій шлях до успіху Літвінковіч розповів кореспонденту нашого видання.

— Ви прийшли до музики не відразу, а до цього пройшли захоплення єдиноборствами і навчання на реставратора. Чим викликане таке розпорошення інтересів і що послужило поштовхом, до того щоб ви все-таки звернулися до музичної стезі?

— Думаю, це здорово коли можна в житті багато що спробувати. Адже якщо не зробиш чогось, то не знатимеш напевно що ж краще для тебе. Слава Богу, я ніколи не боявся пробувати, експериментувати і радий, що все в моєму житті склалося саме так.

— Досвід, отриманий в результаті занять самбо і реставраторством якось допомагає вам у вашій сценічній діяльності? Наприклад, при постановці танцювальних номерів і оформленні альбомів або кліпів?

— У попередній професії, реставраторство мені допомагало, звичайно ж, більше. Тому що коли я відкривав кафе, то все внутрішнє оформлення робив своїми руками. Що ж до самбо, то на щастя якось пронесло — застосовувати не доводилося (сміється).

— Як формувався ваш сценічний образ? Хто на нього впливав, які труднощі були на цьому шляху?

— Сценічний образ сформувався завдяки двом великим телевізійним проектам, талант-шоу, в яких я брав участь в Україні — «Україна має талант» та «Х-Фактор». Під час участі в них, доводилося приміряти на себе різні образи, які в підсумку сформувалися в один, в якому я, власне, і перебуваю досі. Труднощі? Ні. Труднощів не було. Мені було цікаво знайти себе (посміхається). Хоча, мені здається, що я залишився таким же — практично не змінився. Хоча, з боку, звичайно, видніше.

— Що ви відчуваєте зазвичай, виходячи на сцену? Як боретеся з хвилюванням, якщо воно є?

— Хвилювання, звичайно ж, є. Воно було і в самому початку шляху і присутнє досі. Кажуть, що якщо артист не хвилюється перед виходом на сцену, то він зовсім і не артист. Згоден! Але, в момент, коли вмикається музика, я поринаю в інший світ, де немає хвилювання — є тільки ейфорія.

— Чи були на ваших концертах якісь позаштатні ситуації? Як вони долалися?

— Не було і, сподіваюся, що не буде. Хіба що, елементарне — фонограма відключиться або мікрофон, але я ніколи не працюю «під плюс», тому на цей рахунок завжди спокійний — просто продовжую співати. Шанувальники часто вибігають на сцену — але це здорово, я ж їх сам покликав (сміється).

— Що найскладніше було за вашої участі в реаліті-шоу? Чи були у вас там якісь табу (наприклад, на підсиджування своїх суперників)? Чи завжди вдавалося їх не порушувати?

— Я, велике спасибі моїй мамі, добре вихований, тому питання про підсиджування суперників ніколи не з’являвся в моїй голові. Я завжди дотримувався однієї тактики — бути чесним, нікому не заважати, поважати час і думку інших людей, бути дисциплінованим. Тактика не найпростіша, зате, на мій погляд, єдино вірна.

— Ваш стиль знаходиться на стику поп і рока. Чи влаштовує вас така ситуація? До чого самі більше тяжієте?

— Саме ця суміш і подобається. Поп — занадто просто для мене, а рок — важкувато… Тому добре, що можна ці два стилі вдало заміксувати.

— Назвіть своїх улюблених виконавців, як вони на вас вплинули?

— Ella Fitzgerald, Michael Jackson, Лоліта Мілявська, Єва Польна… Мені подобаються абсолютно різні виконавці, що працюють в абсолютно не схожих стилях і напрямках.

— Ви часто виконуєте кавер-версії. За яким принципом їх вибирали, що від себе привносили? Яка з них далася найважче, чому? Які відгуки надходили від вихідних авторів-виконавців цих пісень?

— Всі кавер-версії, які вдалося вибрати мені, я підбирав так, щоб вони підходили мені за настроєм і змістом. Решта — вибирала команда проекту. Найбільшим випробуванням для мене, мабуть, стала пісня «Ні, я не плачу і не ридаю». Складність полягала навіть не в самій пісні, а в образі Остапа Бендера, бо тут потрібно було не стільки співати, скільки грати. Постановкою цього номера займалося кілька режисерів і вони ніяк не могли визначитися, яким же має бути герой. Крім того, зізнаюся чесно, на кожній репетиції я забував текст і шалено боявся, що те ж саме трапиться і під час виступу (сміється). Але, на щастя, коли вийшов на сцену, текст несподівано згадався в потрібній послідовності і буквально відлітав від зубів.

— З якими музикантами ви працюєте, розкажіть, будь ласка, про них. Чи є у вас постійний склад? Ви авторитарний лідер?

— Наш великий всеукраїнський тур пройшов завдяки групі Unity. Прекрасні і дуже талановиті хлопці. Свого часу вони працювали зі Світланою Лободою, Русланою, Джамалою… Авторитарний лідер? Навряд чи! Звичайно, я маю власне бачення, але прислухаюся до думки людей, які є для мене авторитетом.

— З ким із своїх колег ви знаходите спільну мову? Які дуети плануєте?

— Дуети планую. У нас є домовленість з Лолітою і Серьогою, і зараз ми шукаємо гідний матеріал, щоб записати спільні композиції.

— Ви досить різко і яскраво стартували. Чи відчуваєте ви або навколишні в собі зачатки зоряної хвороби? Якщо так, то якось боретеся?

— А хіба той, хто хворіє на зіркову хворобу, якось бореться з нею (сміється)? Він її просто не помічає. Ні, я своїх рідних і друзів давно попередив, якщо вони помітять за мною щось подібне — нехай дадуть мені знати. Поки мовчать, тому сподіваюся, що зоряна хвороба обійшла мене стороною. А може у мене на неї імунітет (посміхається).

— Що ви думаєте з приводу сформованої політичної ситуації на Україні? Які шляхи виходу з неї бачите?

— Артист повинен бути поза політикою. Звичайно ж, я стежу за ситуацією в Україні, але волію її ніяк не коментувати. Можу лише сказати, що будь-які військові конфлікти — це зло. Я — за мир! Дуже сподіваюся, що незабаром ситуація стабілізується і все знову заживуть щасливо!