У війні, яка так і не була оголошена, Володимир Путін має кілька значних переваг. На відміну від західних лідерів, які те й роблять, що сперечаються один з одним і не можуть ніяк зупинити російського президента, главі Російської Федерації необхідно звітувати тільки перед самим собою. Він не має справжніх союзників. Крім того, так як він пригнічує своїх критиків з такою ж нещадністю, як і порушує суверенітет сусідніх держав, всередині Російської Федерації немає практично ніяких факторів або ж можливостей обмежити Путіна в діях. Більш того, почуття сорому і совісті також не входять до числа таких факторів: варто згадати його запаморочливу брехня про роль Російської Федерації в боях, а також про його рішення відправити в українську державу танки і військових вже після того, як сталася аварія літака МН 17.

Крім того, для російського президента кінцевий результат важливіший, ніж для західних країн. Путінська геополітична параноя, одержимість територіальними втратами після того, як закінчилася холодна війна, а також його особистий авторитет, який він ризикнув поставити на карту, роблять перемогу в такій ситуації вкрай важливою.

Путін має сучасну армію, готову піти в хід. Саме завдяки цьому російський президент отримує перемогу, принаймні, в рамках своїх власних перекручених розрахунків. Не дивлячись на те, що пан Путін діє відповідно до цих розрахунків, він здав один рубіж, який утримував ще недавно: російський президент позбувся підтримки деяких довірливих західних лідерів, які бачать в його особі в першу чергу розумного співрозмовника або навіть партнера. Навіть самі короткозорі політики тепер змогли побачити Путіна таким, яким він і є насправді. Тобто, швидше розбійником, ніж державним діячем, і швидше за все ворогом, ніж партнером.

Така запізніла ясність повинна стати вказівником для західних країн у вирішенні конфлікту в українській державі. Вона повинна підготувати лідерів Заходу до тривалої і масштабної конфронтації з Російською Федерацією.

Надія на те, що припинення вогню все-таки буде введено була підірвана безглуздими, але досить-таки наполегливими заявами Володимира Путіна про те, що Російська Федерація не є воюючою стороною в конфлікті на Україні. Однак через ситуацію, яка склалася, на дані момент конфлікт може бути вирішений тільки на умовах глави Російської Федерації. Так як війська Російської Федерації допомагали сепаратистам, які мають погану організованість, відтіснити українську армію, українські генерали на даний момент стурбовані не стільки одержанням перемоги, скільки пошуком варіантів стримати повномасштабний наступ російських військових.

При таких обставинах, хвалькувате зауваження Володимира Володимировича про те, що він може захопити Київ всього за два тижні, звучить правдоподібним. Швидше за все, він хоче домогтися федералізації української держави, в результаті якого східні області України контролюватиме Москва, а якщо цей задум провалиться, то тут вже ми матимемо справу з тліючим конфліктом.

У будь-якому випадку мрія української держави про євроінтеграцію і НАТО буде зруйнована.
Навіть легкий натяк на мир здатний змусити деяких європейців наполягати на тому, щоб санкції проти Російської Федерації були скасовані — нещодавно цими політиками було використано заяву Путіна про те, що Росія не причетна до українського конфлікту як привід для неприйняття рішення. Як зазначила Ангела Меркель, це буде непрощенна помилка, адже Росія не має права безкарно вторгатися на українську територію і пересувати кордони європейських держав. Заходи, обговорювані в Вашингтоні і в Брюсселі повинні бути дуже жорсткими, набагато сильніше колишніх санкцій — в тому числі і слабка реакція на анексію Кримського півострова. Заборони на отримання віз, заморожування рахунків повинні поширитися на всіх членів російського уряду, на всіх представників служб безпеки. Необхідно знайти і конфіскувати всі офшорні рахунки головних російських клептократів. Потрібно нанести удар з енергетичного і оборонного секторів економіки Російської Федерації. При тому, необхідно уникати російських суверенних облігацій, оскільки лідери західних країн не повинні фінансувати зусилля російського президента з розпалювання війни.

Одна з головних цілей таких заходів полягає в тому, щоб зміцнити позицію української держави в переговорах, які рано чи пізно почнуться.

Більш того, на даний момент необхідно щедра фінансова допомога, яка може підтримати стрімко падаючу економічну ситуацію в Україні і дасть можливість оплатити борги за енергоресурси.

Іншою метою є вплив на Володимира Путіна. Пропаганда, яку розгорнуло російське телебачення, допомогла йому заручитися підтримкою народу Російської Федерації, але тепер, коли падає рубль, капітал залишає Росію, а російські солдати повертаються назад в мішках для трупів, політичні проблеми Путіна будуть наростати з кожним днем.