На форумі «Валдай» Володимир Путін абсолютно справедливо звинуватив Вашингтон у втручанні в справи інших країн, вважає оглядач Consortiumnews Роберт Перрі. Розбираючи статті провідних американських газет про цю подію, журналіст виявив, що вони «надзвичайно упереджені» і сповнені «презирства й ворожості». А їхні автори, замість відповіді на критику, кидають на адресу російського президента зустрічні необгрунтовані звинувачення.

Читаючи статті New York Times стосовно багатьох зовнішньополітичних питаннях не треба бути надто кмітливим, щоб помітити упереджене ставлення видання, пише оглядач Роберт Перрі. Так, зазначає він, будь-яка новина, що стосується особистості Володимира Путіна, «викликає презирство і ворожість».

Замість того, щоб надати читачам об’єктивне або хоча б відносно неупереджене висвітлення слів Путіна, видання передає їх «надзвичайно упереджено». За словами Перрі, свідчення цьому можна знайти в недавній статті, присвяченій виступу російського президента, в якому він зазначив роль США у створенні хаосу в Афганістані, Іраку, Лівії, Сирії та на Україні.

Те, підкреслює Перрі, що Путін прав, є для New York Times «практично несуттєвим». Натомість газета пише, російський президент «виступив з самою різкою відповіддю США за останній час», щоб «нав’язати точку зору Москви про те, що американське втручання породило більшість недавніх світових криз».

Замість того, щоб приділити увагу «перевагам» критики Путіна, американське видання фактично цитує «загальну думку» офіційного Вашингтона, кажучи, що «Росія спровокувала кризу на Україні, анексувавши Крим, і продовжує агонію в Сирії, допомагаючи придушувати народне повстання проти президента Асада». Американське видання, відзначає Перрі, також посилається на деяких аналітиків, які запевняють, що Путін збирається повернути «втрачену владу і вплив Радянського Союзу або навіть Російської імперії, щоб продовжити власне правління».

Між тим, вважає автор статті, більш реалістичний огляд різних світових криз показав би, що Путін правий, коли говорить про підтримку Вашингтоном в минулому різних екстремістських угруповань — від ісламістських фундаменталістів на Близькому Сході до неонацистів на Україні.

У 2011 році президент Обама поступився «лібералам-інтервентам» у своїй адміністрації і схвалив військові дії проти Муаммара Каддафі, повалення і вбивство якого привели до політичного хаосу в країні. Вашингтон також намагався змістити сирійського лідера Башара Асада, що призвело лише до посилення громадянської війни в Сирії і створило благодатний грунт для «Ісламської держави».

В деяких з близькосхідних криз одним з нечисленних світових лідерів, які співпрацювали з Обамою для «зменшення напруги» в регіоні був Володимир Путін, який допоміг прийти до угоди з Сирією та Іраном. Однак, вважає Перрі, ці мирні ініціативи російського президента зробили його «бажаною мішенню» для неоконсерваторів, які з восени 2013 року стали готувати переворот на території сусідньої України за допомогою «ударних неонацистських сил».

Незалежно від відносин до тих змін на Україні, до яких привів цей переворот, фактично невірно покладати провину за початок української кризи на Путіна чи поширювати «поширену думку Вашингтона» про те, що російський лідер — це «новий Гітлер», який намагається відновлення втраченої імперії , вважає автор статті.

Проте, New York Times та інші провідні американські ЗМІ настільки загрузли в пропаганді, що не можуть від неї відступитися. «Тому, коли Путін каже очевидне — про втручання США в справи інших держав — його слова трактуються, як марення божевільного, який виступає з «різкою відповіддю»».

А адже, зазначає Перрі, у своєму виступ Путін також виділив, що не намагається відновити російську імперію. Він також заявив, що Росія була змушена втрутитися в українську кризу, бо «цивілізований політичний діалог» в країні провалився, обернувшись громадянською війною, багато в чому завдяки західному втручанню.

Зрозуміло, пише Перрі, «розумники» з Вашингтона, почувши подібні слова російського лідера, можуть тільки хихикати і закочувати очі, адже вони читали «вигадану» версію подій у світі в New York Times, Washington Post і другий пресі. «Раціоналізму і реалізму, мабуть, немає місця в роботі провідних американських ЗМІ», — підсумовує Роберт Перрі.