У прокат вийшла лірична драма американця Неда Бенсона «Зникнення Елеанор Рігбі». Цей тихий, небагатослівний, повний півтонів і недомовок фільм, зрозуміло, не може змагатися в барвистості і цікавості з галасливими й ефектними голлівудськими блокбастерами, що окупували українські екрани. Однак розумному глядачеві, готовому зосереджено спостерігати за перипетіями відносин між героями цієї стрічки, він здатний принести чимало щасливих відкриттів.

Для 37-річного американця Неда Бенсона «Зникнення Елеанор Рігбі» — дебют в повнометражному кіно. Як нерідко трапляється з талановитими людьми, перший серйозний крок у режисерській кар’єрі був затьмарений для нього невеликим творчим компромісом. Насправді, спочатку він зняв два повнометражні фільми під цією ж назвою, доповнені підзаголовками «Він» і «Вона». Там, як, наприклад, в класичному «Расемон» Акіри Куросави, одна і та ж історія розриву і поступового склеювання відносин між молодим подружжям, що втратили дитину, викладалася з двох точок зору — чоловіка і жінки. Диптих був показаний на фестивалях в Торонто і Канні, здобувши безліч схвальних відгуків критиків.

Продюсери ж картини все-таки запропонували автору зробити нову прокатну версію, змонтувавши її з епізодів двох готових самостійних частин. Це, мабуть, почасти спростило фільм. Те, що раніше описувалося в ньому докладно — скажімо, романтична фаза закоханості головних персонажів, коли вони, щоб надати своїм відносинам додаткову гостроту, тікали, не заплативши, з ресторану або займалися сексом в автомобілі, тепер розповідається скоромовкою. Втім, і ті, що залишилися в картині флешбеки про щасливі дні Елеанор Рігбі (Джесіка Честейн) і Конора Ладлоу (Джеймс Макевой) достатньо, щоб зрозуміти — дочка університетського професора психології та скрипальки-француженки (чудовий дует Вільяма Херта і Ізабель Юппер) і син модного нью йоркського ресторатора (дивовижний Кіран Хайндс) ніколи не знали турбот і потреби, впиваючись своїм безтурботним інфантилізмом.

Потім з відносин (і це теж не новина) щось зникло. Формально, як глядачам належить дізнатися по ходу дії картини, причиною охолодження між героями стала смерть їхнього малюка. Елеанор навіть спробувала вчинити суїцид, кинувшись з моста в річку, після чого, дивом врятована, вирушила з лікарні не в затишне подружнє гніздечко на Манхеттені, а в містечко Вестпорт в штаті Коннектикут, де живуть її батьки та молодша сестра Кеті, безжурна блондинка в розлученні (Джесс Вейкслер). Чоловікові вона про свій від’їзд не повідомляє, на його телефонні дзвінки не відповідає, намагаючись відновити душевну рівновагу розмовами з мамою, філософом у спідниці, незмінним келихом червоного вина в руці, і соціальним психологом (Віола Девіс — ще одна чудова акторська робота в цьому фільмі) . Конор, природно, тривожиться, сумує, намагається знайти і урезонити дружину, паралельно налагоджуючи давно зруйнований зв’язок з батьком і досить пасивно спостерігаючи, як занепадає його невеликий бізнес — кафе, яким він на паях володіє з Стюартом — милим хлопцем (Білл Хейдер).

Кадр з фільму «Зникнення Елеанор Рігбі»

«Зникнення Елеанор Рігбі» можна інтерпретувати як драму дорослішання – які по суті, з більшим чи меншим успіхом справляючись з життєвими випробуваннями які обрушилися на них, Елеанор і Конор стають мудрішими, втрачаючи ілюзії молодості і починаючи сприймати світ у його щирому, на жаль, тьмяному світлі. Але Нед Бенсон розповідає не тільки про зникаючу молодість. Його фільм ще й про те, що людина зобов’язана прийняти істину як гірку правду: зі своїх бід і страждань потрібно навчитися вибиратися самостійно. Безумовно, вже почувши назву картини, відразу згадуєш знамениту пісню The Beatles (плакат альбому Revolver, до якого входив цей шедевр Пола Маккартні, прикрашає квартиру героїв) про самотніх людей.

Героїня отримала своє ім’я символічно — її батьки познайомилися в черзі за квитками на концерт великого ліверпульського рок-квартету. Але це ім’я стає і знаком її долі. Втім, не тільки її. Тут кожен персонаж, як з’ясовується, переповнений почуттями і проблемами, які доводиться нести одному — страждаючи, ображаючись на нерозуміння або гордо не вимагаючи співчуття.

Але саме ці переживання, на думку режисера, і складають справжній сенс нашого безглуздого і чудового життя. І почуттів цих не треба боятися. Адже, зрештою кожному з нас, як і героям цієї тонкої, ніжної і розумною стрічки, обов’язково буде подаровано мить впізнавання себе в іншому, дружнього слова або жесту, поцілунку або обіймах. У кімнатці Елеонор в батьківському домі висить величезний постер легендарного фільму Клода Лелюша «Чоловік і жінка», але, загалом, «Зникнення Елеонор Рігбі» не вміщується в стандартне прокрустове ложе ліричної лав-сторі. Хоча, звичайно, картина і підбадьорює глядача надією, що нехай крихким, але все ж містком людей один до одного може бути саме любов.